June 12th, 2014

no image

постріл



тремоло листя трепетне
тремоло крил пташиних
ранок іде невпевнено
ранок іде навшпиньках
дихає у потилицю
тихо цілує в скроню
знає що не помилиться
але поводиться скромно
рухом розсуне фіранки
легко прочинить вікна
кисень і мед до сніданку
і випадкова пір'їнка
дзвінко гудітимуть бджоли
серед кущів вогнéнних
і ароматні смоли
бавитимуть легені
день розпочнеться легко..
ніч відійде завчасно..
зоре моя далека!
діво моя прекрасна!
знято усі заборони
ранок як хлопчик цілиться
два поцілунки в скроню
контрольний один – в потилицю
no image

homohomini



метастази чужої провини
проїдають свідомість як черви
бо людина – податлива глина
перенизана сіткою нервів
раз піддашся естетиці драми –
далі драмам не буде кінця
неуникність такої програми –
в юрисдикції бога-отця
всі попалені й заплямовані
компроматом навіки пов'язані
та не привід це
              з тим хто – ніхто мені
разом бігти і корчитись разом
метастази чужої провини –
як пісний первородний гріх
я здіймаю його на кпини
піднімаю його на сміх
я – помилка трікстера дарвіна
і в кінці однієї із фраз
я життя проживаю жанрово:
«...як дурний і веселий фарс»