?

Log in

No account? Create an account

windows 0.0

березень. 25-е, 2013 | 10:09 am

windows 0.0

не торкайтесь моїх повік
не чіпайте моїх діоптрій
чоловік – це не завше вій
і не конче любить війну
не завжди потребує повій
а буває що йде за обрій
претензійну шукає принцесу
принципово аби одну
принципово аби спадкову
принципово що між чужими
не уникнувши ані крові
ані подвигів ані війн
хай у мені дрімає вій
він нікому ні слова не винен
меч його – його цейсівська оптика
він – це я
але я – не він
я торкнуся її повік
я зніму їй з очей монети
наші погляди як комети
протаранять обох наскрізь
буде жінка і чоловік
буде оптика і естетика
будуть обрії наші добрими
і подвійною буде вісь..
ну коротше – звичайне диво
що петитом або курсивом
у постскриптумі чи в офензиві
все як в пісні
все як в кіні
я молитву вкладаю в мотиви
майже впевнено
майже щасливо
я лаштую свої об'єктиви
і тебе видивляюсь в вікні

Посилання | Прокоментувати {1} |

rehab

березень. 25-е, 2013 | 12:07 pm

rehab


у тебе монополія на лондонську магнолію
а в мене монополія на маніпулятив
і цю твою магнолію пересаджу поволі я
віднині будеш в полі ти у вільному цвісти /2/
а в лондоні як в лондоні жили у катакомбах ми
летіли з неба бомбами тротилові листи
і мов дурні паломники ми зловживали ломками
і підривали зопалу не спалені мости /2/
але новими квітами розпустимось до літа ми
без магнію і літію без екстезі в екстаз
перипетії приторні ще будуть перти й крити нас
та завжди можна вигребти немов би перший раз /2/
бо наша монополія – пройти крізь воду й полум'я
на мідних сурмах сорому зіграти бравий джаз
лежати в полі голими цвісти немов магнолія
і грати в монополію на метод і на час /2/

Посилання | Прокоментувати |

мене/стрель

березень. 25-е, 2013 | 09:21 pm

мене/стрель

задофіга вже цього півсвіту
врешті – і світу задофіга
брак лише білого-білого світла
на обидвох берегах
берег до берега проситься в обійми –
в руслі сухому ніхто не втонув
там лише ті хто пройшов поміж водами
тисячі років тому
замість ріки – сухостій і гербарії
замість човнів – почорнілі хребти
фурії фраєри гуру і парії
впарюють вміння пісками гребти
задофіга вже цього колумбарія
прах – для землі а не для ріки
руку візьми мою – ось простягаю
не забагато руки
не забагато відрухів подихів
милостей мало незграбно простих
мало морів щоб поглинули води їх
світ цей вчергове пустий
всохне й римована ця арифметика
в пил розлетяться і наші листи
ти не забудь лиш про свого поета і
руку не відпусти

Посилання | Прокоментувати |