?

Log in

No account? Create an account

LIKE POEM

серпень. 29-е, 2010 | 05:57 pm

BOSS

І от, соратники, коли хочеться стукати вже не у всі наявні двері,
а лише в ті, що намальовані на стінах внутрішнього талібану,
коли пред'яви світові виявляються вироком самому собі,
я натягаю на голову чорний пластиковий пакет із золотими літерами BOSS
(це моя маска, мій скафандр, моя корона, моя киснева подушка)
і виходжу в закритий космос, скидаючи відпрацьовані секції,
мертвий епітелій, зайві деталі, номери телефонів, спеції.
Пролітаючи під неозорими ланами й поораними лонами батьківщини,
думаю про своє – паєхалі! паєхалі! паєхалі! – пасхально-своєрідне.
Мені хочеться запитати жінку, з якою я прожив усе своє несвідоме
і кілька свідомих життів, чому вона так плекає побутові незручності,
чому боїться павутини по кутках і недослідженої флори в холодильнику.
Однак з пакетом BOSS на голові про таке не питають.
Зі стартовим пакетом BOSS у голові зазвичай ідуть на страту.
Я ж протаранюю куленепробивне скло електричної лампочки
(лампочка Ілліча, сина Іллі, себто Elias'а), пірнаю у морок
і цікавлюся в прописаних там демонів, чи пустили вони вже Ісуса
в моє серце. «Аякже!» – кажуть демони. – «Який базар, шеф?» –
і показують когось підозріло схожого на depeche mode.
Серце відповідає синкопованим шифром – 3 довгі, 3 короткі, 3 довгі –
усього 400 ударів, усього 4 слова: «Eli, Eli, lamah azav'tani?»
«OK, пацанчики», – перекладаю, як можу. – «Take easy.
For God is with righteous generation».  
«See you», – каже BOSS
 

Посилання | Прокоментувати {3} |