?

Log in

No account? Create an account

MY FLY

квітень. 9-е, 2010 | 11:53 am

MY FLY


 «А по суті майже нічого не змінюється – ті самі ілюстровані історії для убогих, ті самі розводи про справедливість-прогрес-еволюцію, та сама погода для багатих. Можливо, лише ціна води з-під крану дещо виросла. Принаймні в порівнянні з цінами на сою, глутамінат натрію та синтетичний канабінол. 
Усе найкраще пізнається в порівнянні. Усе найкраще – порівняно пізнаване. 
Непізнаним залишається лише те, до чого нічого рівняти, те, з чим нікого порівнювати, а ще ті, хто рівняються самі на себе (шикуватися на себе – окремий різновид шику) – вони ж бо не рівня нікому. Однак зараз не про них.

Технології нічого не змінили. Принаймні в теології побуту. От лише речі отримали унікальну нагоду цілковито відповідати образові й подобі своїх творців. Тобто навчилися видавати себе не тим, чим є насправді. Тим, чим насправді не є. 

Бо коли черевик, лише на третину черевик, а на решту – зразок просунутого швацтва, поліуретановий колаж, консалтингова фішка, 3D-макет справжнього черевика, стилізований культурний код, елемент identity й самоствердження, різновид холодної зброї, мобільний постамент і бозна що ще, то переускладнена структура ціноутворення – єдина по-справжньому іманентна риса такого взуття. І персональне авто – давно вже не засіб подолання відстаней, а – моторизована клітка, пересувна зона осідлості, самохідний ломбард, колісна помпа, бомба, тумба, коротше кажучи – гімновоз. Що вже й казати про сміттєпроводи комунікацій – всі ці примочки і гаджети з префіксами теле-, мобі-, інтер-, флеш-...

Отак і функціонує цей дивний симбіоз бездуховного й матеріального: 
речі дурять людей, люди дурять одне одного, і ні одні, ні другі не спроможні знайти собі кращого заняття. Тож макроекономічні показники й далі залежать не так від собівартості нахлорофіленого травами кисню, а від попиту на понти та від біржових котувань лайна. 

Фекалії і найдешевші, суворі пацанячі понти, як і завжди, тримають найвищі рейтинги купівлі-продажу. 

Провайдери справжніх речей – у постійному вльоті, в офтопі, в мінусах. 

Власники непідробних сутностей – узагалі поза законом, шифруються-шо-неофіти. 

Мляві намагання торгувати вічними істинами бодай на аукціонах, майже нічого не дають. Обидва технічні показники товару – позачасовість і істинність – відлякують можливих капіталовкладників, тож аукціонам ледво-ледво вдається повернути витрати на фанаберію та політкоректне облаштування торговища. 

Тому, як це траплялося не раз, і траплятиметься щоразу й надалі, вічні істини пакуються в контейнери і в супроводі миротворчих контингентів відправляються в країни третього світу, позаяк першим двом ніколи – там чергова технологічна революція у виробництві іміджів і дискурсів, гламурно-ідеологічна срачка та сенсаційні знижки на лайно (оптовим покупцям – посвідчення золотаря задурно).
Ні, звісно, технології щось таки змінили. Передусім – у мистецтві. Література стала доступнішою, компактнішою. Будь-яка книга легко вміщається під обкладинкою будь-якого лейбла. Ба більше – такої обкладинка цілком успішно заміняє саму книгу. Текст зайвий. Будь-який лейбл легко може бути будь-якою з книг. Кожною книгою. Будь який логотип може бути і музикою, і кіном, і живописом. Будь який бренд – твоїм лайном насущним. 

Лише циркове мистецтво не вдається формалізувати: цирк і далі потребує живих потвор, сіамських близнюків, пожирачів тарганів і скорпіонів, шабле- і спермо- ковтачів, здатних до естремального фістингу, синхронного аналу та рестлінгової клоунади. Технологія в цирку безсила. Цирк – це summa theologiae першого й другого світів.

Ну бо коли уроди й довбожлоби вже нафоткають своїх дітей, домашню техніку, і запхають улюбленого хом'ячка в ют'юб, коли вже лайна напхаються, викачаються в ньому, обтраскаються, влаштують у ньому олімпійські бої, а потім ще й вдосталь нажбурляються ним одне в одного – їх же починає розбирати екзистенційна туга. Вони ж починають шкодувати за гуманітаркою, відправленою в незагиджені фекалом райони амазонії, сумніватися в доречності постліберальної ойкумени і заглядати в прірву унітаза. Ну, і коли звідти в них починають вдивлятися їхні власні безнадійні рєпи – що залишається уроду-довбожлобу? Нічого вже йому не залишається. Хіба влаштувати на вікенд родинний похід до цирку, аби переконатися, що немає меж потворності й уйобкуватості, а отже, поки ти же не здатен запхати руку по лікоть в анус своєму статевому партнерові, ти ще не цілком втрачений, у тебе ще є перспективи занурення, життя не минає намарно, ти не останній у цьому кращому зі світів (у першому, чи другому – це вже як кому пощастило з батьківщиною).

А в світі третьому, радо зустрічаючи конвої з гуманітарними істинами, місцеві пацани швидко присаджують миротворчий контингент на чудеса місцевої ентеоботаніки, влаштовують коротке ТБ-шоу для гіпнотизерів із CNN, і везуть контейнери на свої дилерські ферми, де й допомагають гуманітарній допомозі стати воістину гуманітарною. Тож вічні істини, пройшовши тривіальну кислотно-лужну екстракцію (вже в кристалічній формі, дбайливо запаковані в надійні контрабандистські нички), повертаються до першого й другого світів, щасливо обминаючи митні пости, стоп-сигнали і дорожній патруль, щоб осісти срібним пилком прозріння на білосніжні бачки клубних і корпоративних унітазів. Отак і даровані небом обітниці стають учасниками макроекономічного петтінгу, себто вселенського обігу. Ну, якось так».

Оте ЯКОСЬ ТАК – це моя теорія (моя тема, майн кайф, my fly).
Але кого цікавлять теорії глухонімого прибиральника?.. 
У мене два відра. В одному – вода, в іншому – гноївка. Сьогодні, як і завжди, я пропонуватиму господарям помешкань, де прибираю, одне і друге – на вибір. Я напевне знаю: сьогодні, як і завжди, більшість обере гноївку. Що ж – зате води залишиться, як то кажуть, – і вмитися, й напитися, а за щастя – й утопитися.

Посилання | Прокоментувати {5} |