?

Log in

No account? Create an account

go home

березень. 16-е, 2010 | 03:48 pm


go home
Літієвий шурхіт батарейкового будильника, якому нікого будити,
залишається найдовше — всі вже пішли, а він ще йде.
Він іде, коли я вже сплю, і коли не сплю — також іде,
за дитячою звичкою нікуди не доходячи.
І навіть коли доходиш до межі — він усе ще на місці,
і коли ти за межею — він усе ще там.
Навіть коли все твоє вже тут — він і далі там
візує нікому не потрібні атоми літію,
що ніби-то мають стосунок до часу.
І скільки їх там, прости Господи, залишилось до кінця сеансу?
Мовчить. Шурхотить. Іде.

Посилання | Прокоментувати {1} |

EL TORO

березень. 16-е, 2010 | 04:00 pm


el toro




Я люблю прокидатись о пів на дев'яту (а то й пізніше) в своєму ліжку.
Це така моя ніша. Така ноша. Така нова книжка.
Віднаходити тріщини в стелі — та перша з'явилась у році десь вісімдесят третьому в часі калуського землетрусу — а та остання, така уроча, певно, нині вночі — будеш сміятися, та я, мабуть, тебе все ще боюся, звідси й сни про пісок, кориду, звідси й тріщина в мозку і стіни оці.

Очевидна символіка — знаки і страх під астралом.
Очевидний мотив — робити з тобою джаз.

Ти радше все ж каріатида, ніж уламок непалу, а биком уже я тебе викраду, відгребу і вигребу на напас.

Джаз... Джаз можна варити й у джакузі, тільки який в цьому сенс?
Секс... Секс можна й Ctrl-V втулити, тільки який же це секс?
Ніч... Ніч можна й чорнилом витравити, тільки що ж то за ніч, я їбу.

Бла-бла-бла. Бу-бу-бу...
Неочевидна формула — наші прямі не перетинаються.
Діалоги лише в репринті, поцілунки по скайпу, запахи — банкомат.
Бергамотова дівчинка — у тебе пелюстка в косі, сережка у вусі і ти маєш в носі всіх, хто тобі не посміхається (будеш сміятися, та не посміхатися тобі — гріх). Ти — просто джихад.

Але ім'я твоє спалахує червоним «on air», і хуй його знає, чому так.
Тим більше, що в моєму сні, позбивавши усіх, кого лише зміг, і здобувши наліпку «есквайр», я упав на арену, і нею хитало — ковчег? літак? Нею хитало, і юпітер світив просто в око (а, може, то був софіт). Вісті з непалу радіоточка читала, а я крок за кроком, ерос за еросом наближався до тебе, еl toro. Субота. Сука. Софія. Світ.

Ой, блін, як же все це довго триває! Викрадення в Європу, всі ці понти, ціле це плавання чи то пак плавба. Вже й палуба мого тіла скрипить, стогне, вгинається, замість піску дно вкриває осад, не заходжу в порти, закупорюю пори, запроваджую економний баланс.

(тут яка-небудь пауза, монтажна склейка, просто пас)

Ба! Та ж онде берег тіла твого, моя діва-обидо. І вістря голосу твого fuck'ом свободи в небо росте. І наше вікно в будинку з каріатидами виходить на сміттєві баки, але то пусте.
О, це наше вікно — ти ще в нього надивишся. Вікна — то дзеркала коханців.

Я люблю прокидатись — ми любимо прокидатися — пох, увечері, чи вранці — аби разом — аби на чужому ліжку — і за вікном тільки ми — а факели, сміття, арени деінде.
На столі дівайси — по підлозі дівайси — можна жити не вдягаючись — годуватися без огляду на урожаї — аби разом перебіг день.

Ну, а ніч ми просто так не відпустимо. Ось де open air, ось де джаз і джихад.
Твоїм передпліччям скотилася бусинка (те якщо бачити крізь морок, мороз і чад:
моїми вибоїнами каменепад котиться, і коїться бозна-що — то шторм, то смерч).
Це не коїтус. Ми любитимемося й любитимемо одне одного до життя, а не до смерті.
Ми молитимемося за мої сили. За напір води і газу. Ми молитимемося за твій торч.
Ми молитимемося байдуже за що — аби разом — аби вдвох — я і нічия El Toro.

Ну, коротше:
Я люблю прокидатись о пів на дев'яту (а то й пізніше) в своєму ліжку.
Це така моя ніша.
І все.

Посилання | Прокоментувати {2} |