?

Log in

No account? Create an account

різдв'єний exchange

грудень. 16-е, 2009 | 12:51 pm

overpro1


Їхати крізь ранок, крізь день, крізь ніч. Крізь цей непрозорий, схожий на крупу сніг. Поки ти спиш, його  насипає цілі кучугури вздовж звивин мозку, цілі завали в районі гіпофізу, і коли дзвонять сурми вранішніх будильників, цих вічно-третіх півнів світанку, твій череп, твоя черепно-мозкова чаша грааля вже попід сам дах виповнена жовтуватою манкою небесною — сніданок-
inside для аутсайдерів.

 

Так, брате:

і сніданок — у тобі;

і снігопади — в тобі;

і світло — в тобі;

і навіть Господь — у тобі, бо де ж іще Йому бути у ці передріздв’яні дні, де взагалі Йому бути, коли ж власне твоя власна душа є для Нього найнадійнішим прихистком, і то не тому, що вона така вже cool, і вже напевне не тому, що вона краща за інші абощо, а винятково через те, що жодних інших душ у створеному Ним світі не існує, і це задля тебе(мене) його(світ) створено в тобі(мені), і задля тебе(мене) створено тебе(мене) в ньому(світі)... а все разом для найсуттєвішого — Господь проживає кожне життя кожного як Своє Власне, як своє, і тому зовсім несуттєво, скільки цих життів насправді.

В царстві найвищої справедливості ніколи не йдеться про арифметику — там кожен ідентичний власній ціні.

 

... А все разом для найсуттєвішого — я проживаю життя Господа в собі як своє власне, і саме тому мій гіпофіз — єдине місце у створену Ним світі, єдина Його госпОда, де Він може спокійно зітхнути, перехреститится, випити чаю з молоком і дунути кілька тяг моєї добірної молитви.

 

А найсуттєвіше ось що:

Вам доводилося колись подорожувати з кошеням? Кошенята — це такі біологічні структури, дуже схожі на нас із вами. Але в них нема гіпофізу, де живе Господь, тому кошенята не розуміють сенсу подорожей і лише жалібно нявчать. Годі пояснити кошеняті, що сенс мандрів, як і будь-чого іншого — в молитві. Однак іноді молитва — із себе, а іноді — зі снігу за вікном автобуса, з нявчання безбілетного кошеняти, яке можна хіба відігріти за пазухою, десь у районі легенів, бо кошенята — біологічні сотворіння, дуже подібні на нас із вами, їм також потрібен кисень, а отже — легені, і альвеолі, і бронхи, увесь цей духовий інструментарій, що ним видуваємо срібло й мідь слави Господньої, що ними вихаркуємо, синкоповано викашлюємо нехитрі босанови, щоб веселіше відпочивалося Йому в наших гіпофізних садах, щоб легше вдихався недорікуватий дим наших нарікань, щоб активніше засвоювався порошковий кисень наших молитов, куплений (180 рубасів за грам, фірмова упаковка, штрихкод) у підозрілого дилера з іконкою на лацкані, а у вашій пазусі тимчасом жалібно нявчить кошеня, і його нявчання таке ж недорікувате, як і твоя молитва,

але!

!але

довіри в ньому, нявкотливому, несказанно більше, і зараз уся ця довіра зосереджена на тобі, лише на тобі, коли ж тобі навіть не снилося, навіть у сніжно-манні ночі не снилося стільки довіри до свого внутрішнього Бога, скажімо, скільки це мале сотворіння (Його, до речі, Внутрішнього, зовнішнє сотворіння) має до тебе, великого, теплого, кріпкого і безсердечного. Якби довіру цього звірятка до тебе перевести по притомному обмінному курсу у валюту твоїх власних духовних дивідендів, — ти отримав би таку Віру, що не снилася не лише тобі, а й цілій бригаді августинів, францисків і кальвінів.

То в кому ж, питаю, живе жива душа?

 

Істино кажу, exchange довіри малого кошеняти до людини, в довіру людини до нею ж створеного Бога забезпечив би якісною, генетично не модифікованою вірою порядну бригаду духовних подвижників щонайменше на кілька десятиліть.

 

«Будьте, як діти, як брати ваші менші» — повсякчас транслює радіоточка твого Я, тільки де ж їх шукати, Господи, тих дітей наших менших, і тих братів по війнах зі змієм смарагдовим погублених, коли не створив Ти у цьому світі нічого й нікого, крім мене всеохопного, всеблагого й непутящого, тож пусти мене, Господи до себе за пазуху погрітися, бо розворухобив я своїм нявчанням, вирвав зі сну з десяток пасажирів, а дорога попереду довга, а за вікном — замети манни небесної, а в серці задуха, то ж допусти, Господи, до легенів Своїх і бронхів, і альвеолів, і дай тягу кисню Твого прозорого, дай подих вітру Твого, що віє де хоче...

...та що там, ми ж свої...

...зроби мені штучне дихання, накури паровозиком, бронепоїздом свободи некупованої, скрути мені триста тисяч джойнтів радості, бо I need joy, Старий, ай нід yobana джой, спалахни в мені кущем ялівцевим, рудим хайром довбанутої на весь фарбований дах канєхи, від якої ми все ще віддаляємося, зайди в мене мускусним духом ферментованої орхідеї, відкрий рудій канєсі дверцята в її внутрішній талібан, бо загнеться мала, загнеться, mudом буду, —

а в неї лоно гаряче, мов розпечена пекельна пательня, повсякчас остуджувана язиками лесбійських богинь;

а її фарбоване волосся над вигином шиї пахне вишневими кісточками, що полежали на сонці (в мисочці з сіллю) — вишневими кісточками й амброю;

а в неї ноги чіпкі, мов ліана-datura, а руки — пояси від гамівної сорочки;

а вона yobнута жанна дарк в прикиді мілочки-йойовички;

а в неї уста гарячі, солоні, арахіс в промінчиках, потрісканий галуаз;

а вона тупо з породи кошачих;

а вона на запитання «Хто ти за знаком гороскопу?» відповідає «Я? Я — Пиздець»;

а вона, коли про неї в третій особі якісь бики питають «А шо правда ця тьола ріально стоїт 15 грівєн?» відповідає «Такі да. Але за ці 15 грівєн, бичари, вона робить таке, шо ну її на хуй»;

а вона, такі да, реально, і за 15 гривень і просто так витворяє таке, що ну  її принаймні на хрін;

а вона, добрий мій Пане, бєшена, крейзанута і чудесно біснувата;

а утни-но нам, Отче, вену вальсу з екзорсизмом

(як закружляю, люба, забудеш про суккубів);

а вріж-но ніжним атмосферним драмом

(розчаруєшся в чарівниках, зачаруєшся звичайними людьми);

а порятуй фрі-джазом ненапряжним, і фритками, і пепсі

(а фрикції — це для биків у тамбурах і ліфтах)…

 

...а просто змилуйся наді мно... ю, Бо... же я так нахаб... но, бачиш, шо ся... ді... є...

 

...бо я ще й за неї взявся дихати, і за її лоно, і за тих нафік мені непотрібних лесбійок (її лоно мені, врешті, теж не надто надо) — я за багатьох дихаю, о Безіменний, цим і живу — кисневе паразитування називається — тож позич нам свої легені, Noname,  і акваланг і маску, бо плавання буде затяжне й глибоке, як задув із мокрої, дай аванс, Господи, себто кредит, себто приз, себто джек-пот, себто весь банк, прости Господи, віддай задурно все у безстрокове, Ти ж знаєш, я віддячуся, от тільки дай піднятися трохи, просто дай, дай, дай долги вольния і невольния усугубити, а там — сторицею і стократ. І плюс піццот, і пяточка, і полюс світу за мною не пропадуть.

 

І я не пропаду.

Мені лише б оце кошеня приспати, що нявчить мов недодушена совість і застрімало вже цілий автобус.

Бо поки зігріте й нагодоване не засне воно, то й нам у цій гонитві крізь ранок, крізь день і ніч не буде заспокоєння й спочинку, а чого, крім спокою, нам з Тобою ще треба, Господи?

 

— Чого крім спокою ще бажати нам? — на повні альвеолі запитую я, скеровуючи знахабнілий погляд у зарості гіпофізного саду.

— Няв! — відповідає кошеня.

      І має рацію.


 

Посилання | Прокоментувати {6} |