?

Log in

No account? Create an account

ESOTERICA VULGARIS

листопад. 5-е, 2009 | 11:29 pm



Хотілося пити.


Дуже хотілося курити, але мучила спрага, тому я постановив спочатку заварити міцного чаю з молоком, і щойно зволоживши епітелій цілющими пептинами, закурити чорний Davidoff (попередньо витягши з нього фільтр, і нанизавши на пластикову коктейльну трубочку).


Чай я заварюю, використовуючи чайник як самовар: на нього, киплячого, знявши кришку, прилаштовую чайничок із заваркою, вичікую хвилин зо п'ять, потім нагріваю над парою улюблене тріснуте китайське фальшиве-префальшиве горнятко з чудернацькими краєвидами по периметру, якимись далай-ламівськими хащами й несамовитими помаранчевими тиграми, що скрадаються між ліан датури індійської, до горнятка вливаю, розлякуючи тигрів і не фільтруючи, густий настій із чайничка — дві третини, дві третини, не більше, інакше порушиться дуже тонка межа між смолистою гіркотою чаю і бурштиновою гіркотою меду, що його слід додати докладно стільки, скільки вміститься у вашій улюбленій срібній ложечці — у мене вона трохи замала, хоча й пречудової форми, тому найбільше я люблю старий, зацукрений мед: він не стікає, і його можна нашкребти цілу чарівну гору — коли занурюєш її в гарячий чай, гора тане, кристалики меду приречено й млосно сповзають дзеркальною поверхнею срібла (дзеркальною поверхнею світу, — хочеться сказати) в білково-кофеїновий рай і тануть у ньому, насичуючи амазонку терпким солодом...


Коротше, чай я заварюю, використовуючи чайник як самовар, і напій виходить меґа.


До чаю-і-Davidoff я вирішив перечитати одне своє недавнє оповідання.


Оповідання це здійснилося зі мною докладно вчора, матеріалізувавшись не лише до найменших деталей, але й увібравши в себе увесь астрально-містичний антураж, чи то пак атмосферу, на бекграунді якої я останньо перебуваю.
Я хотів пересвідчитися, чи справді мій текст виявився таким крутезним супер-пупер-пророцтвом, чи то я, за старою звичкою, видаю свою дійсну геніальність за бажану.


Отже, чай з молоком, сигарета і оповідання — таким був мій план боротьби зі спрагою.


Але на столі знайшлася спокуса у вигляді пачки печива.
Пачка ця була вже напівпорожньою, зате була прозорою і печинини зсередини демонстрували свою спокусливість, немов повії з-за скла.


Проте загальна конфігурація спокуси була складнішою: одна печенина якось уже викотилася і колесом розпласталася на столі, решта штабелем лежала в пачці, причому три нижні поводилися спокійно, а дві верхні хвойди стояли, виклично припершись до вітрини.
Конфігурація була складною в так вишуканий спосіб, що стало очевидно:
і моя нинішня спрага, і ціла ця чайна церемонія, і вся ця ікебана на столі — усе це надзвичайно важливо:
мабуть, на мене чекає якийсь знак, якась звістка, якась струна, а тому — все важливо, і немає дрібниць, і будьмо-уважні, закликає Господь, та й узагалі бути уважним — це добре.


Ребус із печивом виявився простим (насправді всі ребуси прості, основне — вчасно зрозуміти, що якась ситуація — початок дня, скажімо, — це ребус-тест, щось на кшталт вступного іспиту в новий день):
правильне рішення завжди найпростіше, тому найкраще було не заморочуючись видобуванням печива з пачки взяти те одне, що лежало колесом на столі... і це буде оптимальний варіант.


Але позаяк людина вільна у виборі і вільна заморочуватися на свій розсуд, то можна без особливих зусиль викотити з пачки ті дві легковажні печенини, що стоять припершись до вітрини, немов повії... і це буде «перебор» із солодким, і зіпсута вишукана чайна композиція, і переведені намарно мед і тютюн, і все заради якихось двох дівок-пампушок сумнівного вигляду й хімічного складу.


От. Але для особливо впертих у намаганні ускладнювати життя є ще й третій варіант: розгризти зубами (або розрізати спеціально для цього відшуканими в дальньому куті шухляди ножицями) пачку і тупо доїсти три останні колеса, дожувати їх уже насухо, бо твої ритуальні порції чаю не передбачають такого хамського закусону, давитися ними, розжовуючи випадкові тютюнини з позбавленого фільтру Davidoff'а, проклинати все на світі, свою впертість і світову психопатію, отримати у відповідь страшним флешбеком спрагу... і це буде втрачений шанс отримати сьогоднішній месидж.


Я людина вкрай лінива, а тому праведна, тому вибираю правильний варіант:
обмежуюся однією печениною, і запивши перший шматок чудо-чаєм із помаранчевих тигрів несу з кімнати книжку.
Смакова комбінація була просто супер:
бурштинова гіркота меду і смолиста гіркота чаю, рахманний солод глюкозидів і хімічна солодкавість порошкового печива, що, змішуючись із слиною та білками молока, утворювало пінистий мусс, змащувало горло, легені і решту комунікаційних проток.
Випадкові тютюнини з позбавленого фільтру Davidoff'а додавали гострої пікантності — така буває в добре змодельованих бульварних сенсаціях.


Чорна обкладинка малоформатної книжки і майже чорна сигаретна пачка поруч виглядали так, немов представники якоїсь неземної раси, що потрапили в наш світ зі своєю місією чи принаймні функцією.


Як людина вкрай лінива, а тому праведна, я вибираю найпростіший асоціативний ланцюжок, уявивши, що чорна пачка Davidoff була б найкращим другим виданням цієї книжки, і закурюю.
Я витягую фільтр зубами, насаджую сигаретну гільзу на коктейльну трубочку, затягусь і розгортаю книжку на потрібній сторінці...


Моє оповідання мене вбило.


Це була сута правда.


Я написав собі вчорашній день, я прожив його
— я вмію робити життя: я людина
— я не просто істота зі здатністю продовжувати рід
— я людина і я створюю світи, просто тут, на столі, або в горнятку, або на папері
— я владарюю над нами, я владарюю над собою
— і тіло дано не лише для того, щоб породжувати інші тіла, тобто тіло дано для того, щоби породжувати не лише інші тіла
— я залишаю задум Господній незбагненним, але не перестаю захоплюватися ним
— отже, я Вірю!


Вір, Ю.


Не буду приховувати:
перечитавши оповідання і докуривши сигарету, я заплакав.
Пустив, так би мовити, скупу чоловічу сльозу.


Але не тому, що мій текст мене ж розчулив.
А тому, що зрозумів:
справжнім даром-цього-дня є ніякий не месидж, а ці-ото рядки, які ви зараз дочитуєте.




Використано фото: (с) stanislav odyagaylo

Посилання | Прокоментувати {17} |