?

Log in

No account? Create an account

ТЯЖОЛІ

травень. 3-є, 2009 | 02:07 pm

є непрОсті, а є тяжОлі

Побутує думка, що світ занапастили фрукти, гроші й людська невситимість. Існують версії, що у всьому винна інтертекстуальна некомпетентність або порушення генетичного коду якої-небудь суспільно-значимої амеби. Дехто каже, ніби світ зійшов на пси через знудженість Творця, втомленого безконечним серіалом світової історії.

ОК. Але покажіть мені режисера, сценариста, гримерів — усю цю шоблу, яка віками експлуатує одні й ті ж сюжети, розв'язки і — що найгірше — одні й ті ж пики. За моїми спостереженнями, світ довели до ручки, світом керують і зводять кожен поворот історії до титру «далі буде» люди певного психотипу. Я б назвав їх важкими невиліковними ідіотами. Однак це надто схоже на діагноз, а я не вділяю діагнозів, з дитинства залишаючись прибічником ампутацій, депортацій та пожиттєвого електрошоку.

До того ж важкі невиліковні ідіоти не лише занапастили світ — вони повсякчас забезпечують прогрес, зростання добробуту й інноваційні розробки в сфері домашнього консервування. В них взагалі багато заслуг перед людством, тобто перед самими собою. Бо саме завдяки цьому психотипу ми все ще віримо в чудо. Бо власне діяльність важких невиліковних ідіотів найчастіше підсумовується так:
— Це чудо, що не все згоріло.
— Це чудо, що не зірвало дах.
— Це просто чудо, що всі живі.
Оце останнє, мабуть, найуніверсальніше. Бо коли дивитися на кожного важкого невиліковного ідіота зокрема, і на сумарний ефект їхньої екзистенційної активності, на думку спадають хіба ідіологеми типу «Лишень не було би війни».
Бо війна справді — улюблена розвага важких невиліковних ідіотів.

Їх багато. Набагато більше, ніж можна було б уявити з телевізора.
Тому застосовувати до них діагноз важкого невиліковного ідіотизму небезпечно: надто мало залишиться тих, хто міг би претендувати якщо не на еталон, то бодай же на гіпсову копію здоров'я. Тому я називаю їх «тяжОлі».
(Знайомий звукооператор так окреслює всю музику, яку важко слухати).
Маю на думці людей, з якими жити не просто важко, але й до ідіотизму весело.
Бо це ж для них вигадано слоган: «У мене шоппінг (заппінг, джоггінг, срачка, жрачка, місячка, жувачка, тічка), і нехай увесь світ зачекає».
Я все чекаю щасливої днини, коли у всіх тяжОлих одночасно станеться гострий напад шоппінгу (срачки, жрачки), і вони дозволять нам принаймні перевести подих. Принаймні подих. Поки-що переводимо тільки дух.

Але чекати цього ще наївніше, ніж Судного дня. Судний день, звісно прийде, але разом з ним прийде суддя-дебіл, присяжні-мозаїчні психопати, і повна зала тяжОлих свідків тяжОлого єгови, які замість кричати «Розіпніть!», в процесі процесу впарюватимуть одне одному методички «Як вижити і примножити підчас кризи». Вони щоразу називають Апокаліпсу кризою, обирають з місцевих паралітиків антикризовий оргкомітет, і Вершники відступають присоромлені. Про який кінець світу може йтися, коли довкола валютна діарея, крах дао Джонса, і стрибок цін на овес? Адже коні Вершників — передусім коні, їх голими понтами не запряжеш і громадським обов'язком не нагодуєш. Та й на сухому сіні есхатологію не розрулиш. Коротше, всім потрібен овес, тому Апокаліпса щоразу легко зривається перебоями в постачанні сільськогосподарської продукції. А поки замішання та голосування, поки шум і гам, тяжОлі й самих Вершників присаджують то на біододатки, то на фіточаї, а то й розводять на звичайні наперстки. Так судилище перетворюється на програму «Суд іде», і спостерігаючи з-за грат за вакханалією мережевої юриспруденції, починаєш шкодувати, що не обрав шлях воїна, що не став покемоном-кулеметом, аби фігачити цих переношених уродів, цих довбанутих довбойобів, цих добропорядних громадян.., втім, ми ж домовлялися без діагнозів.

ТяжОлість не залежить від статі чи віку.

Від віку — тому що внутрішній розвиток тяжОлих закінчується десь у 4-річному віці, і далі прогресує лише тіло з його вуглеводами, перистальтикою і бажанням влади. (До речі, бажання влади — це універсальна міжлюдська категорія, одинаково притаманна, як тяжОлим, так і решті, з тією різницею що тяжОлі владою вважають буквально владу, тобто «вклякни і відсмокчи», а не всі ті незліченні способи владарювання світом, що доступні абсолютно кожному, абсолютно кожному, хто бачить трохи далі власних гландів).

Так от розвиток тяжОлих припиняється приблизно в 4-річному віці.

Вочевидь, хтось із них десь колись прочитав: «Будьте, як діти» і вирішив, що християнство — це недільна школа для дебілів.
«Будемо, як діти» — вирішили тяжОлі, і намалювали маленького Ісусика, тяжОлого, як атомна війна.
«Будемо, як діти» — постановили тяжОлі, і ввели уроки краєзнавства, примусове обрізання дівочої пліви та прививки від IQ.
«Будемо, як діти» — утвердилися тяжОлі, і написали це гасло на грошах, турнікетах Диснейленду та на воротах Аушвіцу.
«Будемо, як діти» — оголосили тяжОлі і зняли перших баварський порнофільм.

Але зупинившись на етапі 4-річних, тяжОлі переконані, що базового набору духовних потреб — каку! гаму! і дай! — цілком достатньо для повноколірного зображення. Тому досягши біологічної зрілості кожен тяжОлий кожне своє «каку», кожне своє «гаму» і особливо «дай» вважає особистим вкладом у світову культуру. І має рацію. Тому світова культура так нагадує засраний сільський нужник, а найдорожчі парфуми пахнуть штучними трояндами. Ну, але — геть від пафосу, адже пафос — вигадка тяжОлих.
Якщо смерть звичайного ідіота — полегкість, то смерть ідіота пафосного (нудна, як звуки H.I.M. навесні) перетворюється на загальнонародну трагедію, бо ж народи складаються зі звичайних ідіотів, а кожному звичайному ідіотові хочеться відійти заквітчано, забальзамовано, ногами вгору. Тож пафос — прерогатива тяжОлих. Пафос потрібен їм, аби повірити у власні ідеї (так ідіоти еволюціонують в донкіхотів) та забалакати ідеї інших (так донкіхоти перетворюються на ідеологів).

Трохи конкретики:

Важкий безнадійний ідіот — зазвичай патріот, незалежно від місця народження. Сусідів ненавидить по-чорному, озброюється вилами, вправляє джіу-джитсу (в національних гамівних сорочках, що не так обмежують, як координують рухи), а ще мріє особисто ознайомити Фукуяму зі своїми планами перебудови світу. Є самостійники, що самостійно оголошують перебудову на ввірених їм територіях, тоді ковбасить усіх — і тяжОлих, і льОгких, і навіть самого Бога духу винного Фукуяму, котрий постійно віддувається за чужі геополітичні ініціативи (що поробиш, така вже доля всіх центрально-європейських євреїв).

Важка безнадійна дурепа, натомість, до пори (себто до тих же 4-х рочків) виглядає цілком нормальною, і навіть її постійне «каку-гаму!» не дисонує з хором співвітчизників.. Однак, коли тяжОла входить у пубертат, важким стає життя оточення. (З хлопчиками воно як? Воно простіше — ну, там, подрочив, з пацанами помахався, ну, на війну сходив, ну, на крайняк, пересів з іграшкового танка на синій лексус — і все. Ну, нехай ще заснував благочинну фундацію, фабрику ліричної пісні чи гурток македонської стрільби — і в натурі все.)
Дівчатка ж від 4-х до 7-ми намагаються переплавити куклумашу в лялькубарбі;
між 7-ма й 8-ма — вичленити з перевареної варі якщо не кена, то бодай Колю;
а коли задрочена регулярними підпалами родина, з нагоди 9-літнього ювілею дарує тяжОлій справжніх барбі-кена з вогнетривкого латексу, тяжОла влаштовує лялькам примусовий коїтус, у результаті якого голівка кена (мається на увазі його головна, а не члениста голівка) опиняється в роті барбі, а далі... далі все, як передбачив Фукуяма і описав Лінней.
Десь поміж 13-ю й 17-ю тяжОла усвідомлює, що відгризати голови самцям краще самій, не покладаючись ні на барбів, ні на варь, ні — тим більше — на маш. І краще це робити не з кеном (банановий смак), а таки з Кольою, який і патріот, і сталевар, і видавець, та й голівку його зроблено його з куди смачнішої субстанції (самошедший гелловінний гарбуз).

Так завдяки дозріванню тяжОлих дівчаток ряди невиліковних ідіотів-чоловіків поповнюються шеренгами просто безголових.

Саме через цю обставину (може, це збій програми, може — посильний самозахист Бога), через цю щасливу обставину — поїдання тяжОлими самками тяжОлих чоловічих мізків — тяжОлі майже не розмножуються. Однак вони й не помирають майже (адже крім 4-річної душі в них нічого немає, а душі, навіть дитячі, навіть тяжОлі — безсмертні), тому кількість населення на планеті майже стабільна, а тимчасові демографічні вибухи тяжОлі гасять антисанітарією, футбольними путчами та пивними дріжджами.

Найприкольніше в тяжОлих — їхній глухий антропоцентризм. З роками «каку-гаму-дай» перетворюється на «вірю-знаю-можемо», або на «drugs-sex-rock&roll», або на «поховайте та вставайте», або «брюліки-гідровібратор-і-червона-спортивна-машинка-з-маленьким-білим-песиком-на-передньому-сидінні».
Так, тяжОлі багато страждають. Це правда. Але це не через брак інтертекстуальної компетентності. Все тому, то кожну книжку вони читають як власне досьє, кожен фільм коментують фактами своєї біографії, а кожен прогноз погоди сприймають як особистий гороскоп.
Тому дискутувати з тяжОлими безсенсовно: чують і бачать вони лише самих себе, а дискутують лише з гіпсокартоном, який має схожий темперамент.

Можна безконечно переповідати особливості інтимного життя тяжОлих з рештою світу (цей інтим і є світовою історією).
Можна довго пояснювати, чому антропоцентризм тяжОлих не слід плутати ані з егоцентризмом, ані тим більше, з егоїзмом. Можна мріяти про загальну диспансеризацію (тільки хто ж тоді саджатиме картоплю, прикордонні стовпи і один одного).

А можна з відчайдушним розпачем святого Упячки оголосити ідіотом себе самого.
— Я ідіот! Убийте мене! — просить святий Упячка.
ТяжОлі навіть не іржуть — вони просто не вірять в існування таких імен.
— Я ідіот. Убийте мене, — прошу я важких невиліковних ідіотів.
— А посвідчення маєш? — питають вони. Розводять.
Посвідчення моє їм нафік не потрібне. А от недогризена голова — все ще ласий шматок.
Ці не вб'ють. Смерть — лише за довідками міськвиконкому.
Ці пережують і не виплюнуть. Так і стирчатиму з писка якої-небудь варвари.
Ну, але це все ж краще ніж бути Вершником без голови і постійно втрачати на капелюхах.
А всередині варвари — тихо й темно. Мені тут дозволено і каку, і гаму, а ще обіцяють, як навчуся гризти нігті й мняцькати піпіську, то подарують червону гоночну машинку і білого гіпсового пуделька. Що ж, нехай буде так.

А вб'ю себе я вже якось власними силами.
Дякую. Я сам.
Сам я. Сам.
Дякую.

Посилання | Прокоментувати {10} |