?

Log in

No account? Create an account

ЯТАКНІ

травень. 2-е, 2009 | 10:47 am




Нічого не можна переповідати «своїми словами». Тобто взагалі нічого не можна переповідати. Ні словами — чужі вони чи свої — ні іншими засобами комунікації.
Але якщо вже переповідати, то словами. І, звичайно ж, чужими, бо інших просто нема.

Я зазвичай переповідаю не те, що фіксують мої фоторецептори (там поганий кольороподіл, розбовтане кадрування, брак вербалізатора), а те, що бачить маленький зелений чоловічок в моїй голові. Зрозуміло, ніякий він не чоловічок, і не зелений — так, кислотні асоціації — але ж не переповідати мені увесь ланцюг торчків мого «я»? Чи переповідати? А якщо «так», то чиїми словами? А якщо «ні», то як жити далі?

«Я», «ТАК», «НІ» — ось перша трійця кожної особистості.
«Я», «ТИ», «ВІН» — те саме в шкільній подачі.
«ВІН», «ВОНА», «ВОНО» — в соціобіологічній інтерпретації.

Інтерпретація, як бачимо, — справжній механізм сцени світу. А не власність слів, з яких складаються наші перифрази. Про що і якому інтерпретаторові переповідаємо, і, основне — нащо?

Якщо запитати маленького зеленого чоловічка, з чого складається він сам, почуємо відповідь справжнього постмодерніста: «Я, мій пудель і дідько в моєму пуделі».

Неважко зрозуміти, що це та сама тріада, бо я — це «я», «ні» — це мій пудель, а дідько в моєму пуделі — довічне «так». Жодних інших слів ми не потребуємо: вся решта слів не те, щоби зайва, але фальшива.

— Я! — гордо каже маленький зелений чоловічок.
— Так? — сумнівається пудель.
— Ні. — констатує дідько.

— Я? — лякається маленький зелений чоловічок.
— Так! — безапеляційно гаркає пудель.
— Ні-і, — хитро посміхається адвокат диявола.

— Я?! — грізно перепитує маленький зелений чоловічок.
— Так, mein Furier! — дисципліновано відгавкує пудель.
— Ні, mein Führer... — кокетливо каже Ева Браун.

Я переповідаю цей світ так, як його бачить маленький зелений чоловічок. Іншої оптики не існує. Я не бачив цього світу на власні очі, відколи його створено. Маленький зелений чоловічок спочатку мені все розказав, потім намалював, потім пояснив, а потім з'їв і в голові кубельце звів, от достеменно, радісні мої птахове, живіть, плодіться, несіть яєчка овальних ілюзій. Багато людей ображені на мене через те, що я бачу їх в монокль маленького зеленого чоловічка. На що відповідаю їм, що й вони ніколи не бачили в мені нічого, крім маленької зеленої лінзи, то ж до кого претензії?

— Я? — питаюся в людей.
— Ні, — кажуть люди.
— Та-а-к, — шепотить кожен.

Маленький зелений чоловічок позбавлений моїх комплексів.

— Ні! — вітається він з юрбою на американський манір.
— Take! — благає юрба.
— Why me? — демонстративно знизує плечима дідько, і забирається геть.
— Ja-ja! Jawohl! — перекладаю я.

Задовбали вже вони. Отой зелений, хвостатий. І той перший, ліпший. І їхній рогатенький, клишоногенький пудельок... Недавно даю йому їсти, а з нього вилазить його маленький зелений чоловічок, зі своїм пуделем... Коротше кажучи, є речі, які не можна переповідати своїми словами.

Бо в стражданнях немає жодного духовного вдосконалення.
Духовне вдосконалення просте й радісне.
Як мій пудель.
Як дідько в моєму пуделі.

Посилання | Прокоментувати {8} |

CASHMERE (УМНЯК)

травень. 2-е, 2009 | 07:58 pm



Ложа «Азія Світу», як і личить справжній ложі, не мала єдиного центру і була розосереджена по всіх кооперативах внутрішнього дагестану. Однак після того, як Ургант Дж.Т.VII видав розморожений на ротапринті текст БНБ-закляття (Бубен Нижньої Бірми. ІМХО-прес, 35 тис прим), різоматичність світобудови затріщала під тиском відцентрових обставин, і кізяки внутрішнього дагестану розлетілися подібно спорам галюциногенів. Відтоді «Азія Світу» існує лише як серія регулярних, але непередбачуваних одкровень кількох десятків дільничних магістрів (не свідомих навіть власного магістерства).
Зате є кілька місць, офіційно зареєстрованих осередками «Азії Світу» — пасаж Гартенбергів у Станіславі, готель Брістоль у Брістолі і старий гіпівський сквот на Васильєвському острові в Петербурзі. Ну, і музей-садиба Урганта Дж.Т.VII. Точніше — музеї-садиби: їх понабудовували в кожному пункті, де мешкає бодай 50 тис нас. Воістину азія поглинула світ.
Але пригледьмося уважніше до цих садиб, по суті — садів, бо кожен музей — сад, зазвичай, яблуневий або вишневий, у якому до кожного дерева прикріплено цінник з фрагментом одного з одкровень Джамбона Т.VII. Тулку VII був плодовитим автором. VII заповідав: «Дуже важливо, щоб перелічені заходи послідовно проводилися в далеку путь (оплески)».

Ось, наприклад, ранет ювілейний, зимовий сорт, ледь торкнутий сапфіровим грибком. А ось його цінник:
Шумів травневий листопад
У парках, багрецем заллятих.
Так повертався я до хати,
У рідний сквот, у Петроград.


А ось падалка-скороспілка. Її цінник змінюють що сезону:
Я ідіот! Мене убийте!
Ось злива слів. Ось духу злет.
Вам допоможе вгору вийти
Упячки радісний Декрет.


Чи, скажімо, вишня польова, вона ж сакура, вона ж дурманограйка:
Слова лунають гордо й просто,
Надія світиться в очах —
Ми революцьйонери росту
(і Ужоснах, і Ужоснах).

Загальна демонологія «Азії Світу» зрозуміла — червоні трабли і їжачок в пісках. Але що ховається за фасадом кармінних ритуалів?

Зазирнімо до готелю Брістоль.
Посеред центрального входу — панорама місцевого лабіринту Magic Door (3765 кущів ялівцю, 12 га, ексклюзивна стрижка, лендмахер Ед Палкапилка, понти) і прозована сага про ребрендинг готелю в останній декаді. Це пропускаємо. Гальмуємо біля віконця адміністрації, де особисто метрдотель, заслужений боян Бешкека й довколишніх космодромів Масхад Моссадович Аслан-іде в супроводі національного хору караоків декламує загальні правила поведінки в притулку для багатих, яким насправді є готель Брістоль. Правила краще прослухати і офіційно з ними не погодитися.

«Триватиме зростання кармічних заслуг населення. Середньомісячний баланс робітників і службовців зросте на 13-16 процентів. При цьому повинне бути забезпечене посилення залежності розмірів кармічного відшкодування від кінцевих результатів роботи колективу і кожного візіонера зокрема. В міру створення умов і нагромадження заслуг передбачено поступове підвищення мінімального кармічного відшкодування до 80 пунктів на місяць, а також стабілізація ставок і окладів робітників та службовців, першою чергою в езотеричних галузях народного господарства.
У централізованому порядку намічається здійснити і ряд інших заходів: запровадити на Троєщині та в окремих районах Казахстану районні коефіцієнти надбавки до щоденної пайки карми у формі санкціонованих приходів та від'їздів із розрахунку 2 приходи і 3 від'їзди за кожен децл наближення до Будди. А, як відомо, доля Будди в руках Аллаха, намальованого на стіні Буддабару, що в Аллахакбарі, ой гой-єси, Азіє Світу, світи нам торчно, приходь нам світло, будь нам прушно, о Азіє, діво ночі, диво дня».

Акин, декламуючи, справно роздає номерки від номерів. Це — перший етап ініціації.
Аслан іде слідом, і поки ви піднімаєтеся ліфтом до свого покою, триває нейролінгвістична обробка: на дзеркалі — пам'ятка, написана помадою «Lipstick-17» (перифраз назви празької філії ложі).

Реальний кашемір, травневий стяг,
Канабіол, хлорид, гідрат...
Всіх трударів його розмах
Єднає. Позаду розбрат.
Травневий стяг — як палець кулемету,
Простертий вгору із броньовика.

Такого стяга ще не бачив світ.
Баклага з кришталю на ньому.
В ній заламався зір зеніт,
«Зеніт» в окладі бойовому.
Зенітний спалах — сигаретна гільза,
Простерта вгору із броньовика.

Уперше на землі замаяв стяг,
Єдиний для Гаїті і Бешкека,
І вивів нас на вільний шлях,
На вільну путь нового шілавєка.
Прощальний залп — стрибок броньовика
Угору з дула кулемета.


В номері вас уже чекає літня подружня пара — покоївка та покоюн— (це підготовка до другої стадії ініціації), так от на вас чекає літня пара та пара зимової білизни — натяк на те, що випробовування тертям і холодом попереду. Згодом до покою набивається ціла юрма службовців, усі з бейджиками «Азії Світу», і безпосередньо починається безпосередня й дуже забавна друга стадія. Спочатку вас впродовж 15 хвилин змушують вглядатися в екран убитого телевізора, потім ви разом із іншими вбитими маршируєте по периметру кімнати, вигукуючи якісь безнадійні мантри, написані завгоспом бешкецького космодрому ще в квітні 1968-го у відповідь на сумнозвісні події у Вудстоці, Прага Брістоль. Все це покликано ввести вас у транс, завдяки якому тільки й можливий левітаційний переліт до Станіслава, в пасаж Гартенбергів, де сивочолий Ендшпіль у супроводі секретарів райкомів попередніх скликань (секретарі — чоловіки-травесті: участь у ритуалі жінок широко заохочується, та ніким не вітається) виголошує черговий текст ритуально-тестового характеру (це передмова до третьої стадії).

Ми не приховуєм, що труден битов шлях,
Що знали ми і голод, і ізмєни,
Та ми були пневмозабивки генії,
Ми — бур'яни на зораних полях.
Ми — раса раста. Так. Збагни це слово миру.
Стояла ніч. На троні — цар-кумар.
Та майорнули стяги кашеміру,
І майораном обернувся цар.
Ми растамани. Ми прийшли, щоб жити.
В боях калічитися — нам в облом.
Ми — травосії. Ми — ловці у житі.
Ми ловим кайф, фільтруєм стрьом.
Поглянь назад — побачиш шлях тернистий.
Поглянь вперед — там мудрості лице.

Ми, як і всі, ще хочем пити й їсти,
Та нам впадляну думати про це.
Ми — забиваєм. Попускайся, світе.
Нехай прийде нірвана-мама з гір.
Ми топчем ряст. Ми раси раста діти.
І з нами штангенциркуль й кашемір.


Воістину, навряд чи комусь доводилося чути подібне кощунство, де б святі растаманські ідеали перетворювалися на ідеологічну зброю світової масонерії. Але Ендшпіль на те і Ендшпіль, що на його п'яту ногу хто наступить, тому зі старту третя стадія, просто на кишку і без молитви.
Коротше кажучи, історія «Азії Світу» не має завершення. Ендшпіль — це не кінець. Це відсутність виходу. Але поки з бешкецького космодрому стартують залізні сперматозоїди супутників, поки в буддабарі готелю Брістоль співає жінка на ймення Беатріс (Патриція), поки в околицях пасажу Гартенбергів над прірвою в житі справжні, нЕзлі растамани лапають малюків і свій нехитрий кайф, життя триває; та азія світу — будьте уважні! — тихим вальпургієвим кроком входить у ваші сни, у ваші вбиті телевізори й скурені мізки — тож будьте уважні! — чуваки і чувіхи, справді, будьте уважні, це ж єдине, про що вас завжди просить Господь.

Посилання | Прокоментувати |