?

Log in

No account? Create an account

ЗАРАЇЛОНА

травень. 1-е, 2009 | 12:12 pm




Ілона Ц. і Зара Тлуста не були приятельками. Вони знали про існування одна одної, але взаємній симпатії ні з чого було взятися. В потенціалі їхніх стосунків могла би бути хіба взаємна погорда чи — за сприятливих обставин — зневага.
Хоча обидві належали до того тихо-вампірячого типу, що його в народі окреслюють гнилим словом «сóски». Я цього слова не вживатиму, як намагатимусь не вживати й профанного поняття вампіризму, я намагатимуся дотримуватися номінації «осóбина», але не це суттєво, сіль у тому, друзі, що обидві відьми володіли ментальною сироваткою для згортання чуйки реципієнта, а отже в натурі були вампірицями, реально вампірицями, вампірицями, хай мене, хай.

Різниця між ними була та, що Ілона Ц. з неперебірливістю молодого організму смоктала всілякі енергії (часто її плющило, ламало і вивертало, як від горлового міньєту, бо набереться дівка гівна всякого і ковбаситься потім чужими лейкоцитами, але вона переконувала себе, що то все кайфові приходи, що це просто наслідок кисневого голодування, адже вона піднімається вгору, до світла, до бога, і тому подібна мурня, коротше, що жорсткіший був у чувіхи відхідняк, то вищі духовні злети вона собі приписувала, дурепа така, світлий, темний — яка різниця? — це як в тому анекдоті: мамо, а як стають богами? — боги, синку, це люди, які пройшли нелюдські випробовування й оволоділи нелюдськими можливостями — мля, ну пінцет, як дітей калічать, розводять, от і цій дурепі теж ніхто вчасно не порадив зав'язати з духовністю, насрати на шовкові стяги травня і піти в психіатричний монастир з вервиць фенєчки майструвати, до кінця дів, мля, ну, але справді, хто їй там міг це пояснити, у тій дурнуватій Америці, де всі повально як не психотерапевти, то сноп-доги, коксокоролі, коротше — альпіністи), натоміть Зара Тлуста належала до емпіричних гієн і живитися могла винятково відходами духовної діяльності.

Трагізм ситуації Зари Тлустої полягав у тому, що вона не могла насолоджуватися фаховим поїданням падлини: ставала на заваді власне фаховість як форма досконалості, Зара Тлуста могла б розкошувати лише у власній ницості, якби взагалі могла. Але вона не могла. Взагалі не вміла, не мала здатності насолоджуватися. Щоб жити, їй необхідна була постійна, добре аргументована самозневага. Тому вона жерла падло і саму себе, і падло в собі, і виділення внутрішнього мертвяка нон-стоп. Але — знову але! — це не мало права перетворитися на звичку самозневаги, адже тоді вона заспокоїлася б і померла. Ібо покой нам токо снітса. Зара Тлуста являла собою психотип Павки Корчагіна, який свій перший досвід зміненої свідомості переживши в дитинстві внаслідок жорстокої ангіни й жару, вирішив, що простуда — це єдиний легальний спосіб психотуризму, тому постійно то валявся на мокрих шпалах, то загинався в зимних шахтах, то кидався на засніжені амбразури — все в намаганні вчергове простудитися, злягти, дістати високу температуру і заторчати. Все замість того, аби стати нормальним наркоманом. Втім, нормальні наркомани не змінюють ходу історії. О, скільки вас, сухотних геніїв, залежних від власного туберкульозу!

Зара Тлуста змушена була вигадувати щоразу принизливіші комбінації. Вона то закидала жертву спамом непотрібних послуг; то влаштовувалася її, жертви, біографом і никала за нею, мов ігуана, аж поки клієнт не починав розкладатися на ходу; то під виглядом енцефалітного кліща влазила жертві в підсвідомість, і поки клієт відривав і смачно розмазував підошвою по асфальту її фальшиве тільце, вгризалася голівкою у щораз глибші товщі енцефалограми. Останньо вона не гребувала і такими істинно ницими способами заробітку, як, наприклад, змоделювати ситуацію, щоб клієнт застав її, скажімо, голою і на горшку, або щось таке. Шок зніяковіння жертви завше виявлявся таким енергомістким, що в Зариній ієрархії був чимось на кшталт астрального мультивітаміну. Справжній гівняний енерджайзер.

Зара Тлуста не могла ані на мить заспокоїтися, повірити бодай же в свій смоктальний хист. Тому підсилювала, як їй здавалося, ментальні відсмоктування цілком матеріальними амулетами і талісманами. Звичайно, нічого з цього не працювало, навіть галіме плацебо не спрацьовувало, та саме в цьому для Зари Тлустої відкривалися нові горизонти автозвинувачень у профнепридатності. А також — несподівані розваги, розваги, як їх розуміла Зара Тлуста. Наприклад, дехто з жертв лякався, отримуючи в несподіваний подарунок дві скляні кульки й експрес-запитання «знаєш, що це?» Звісно, навіть дітям відомий цей хрестоматійний трюк під назвою «відьмине око», по суті — тривіальна підглядалка, астральний «жучок» ( і — додатковий канал відсосу), однак мало хто з клієнтів приходив до тями так швидко, щоб нейтралізувати його (сироватка на згортання чуйки діяла безвідмовно), тому зазвичай жертва втрачала пильність і роками носила злощасні кульки по кишенях, вважаючи їх оберегами, і витрачаючи на них останню потенцію (в ідеалі справжнього відьомства — символічне заміщення скляними кульками сім'яників жертви — так звані «відьмині яєчка» — опанування його генофондом, нащадками, в ідеалі — родові прокляття і генеалогічні дерева, всуціль обвішані родинами вампірів, але це в ідеалі і не про Зару Тлусту співано). Лише якось, єдиний раз в житті Зара відчула гострий приступ оргазму — коли її було миттєво викрито. Сором і захват чужою оптикою змішалися тоді в неповторний мікс. Не дочекавшись експрес-запитання, лише кинувши живим оком на скляні кульки, клієнт видав: «О! Контактні лінзи Мериліна Менсона». І кульки покотилися бруківкою.

Коротше, складним було життя Зари Тлустої. Жучки її постійно ламалися, не носили пилок інформації, не запилювали квітів зла — техніка, на відміну від людини, без самоповаги не працює.

Тепер Ілона Ц.

Насправді — це збірний образ. Насправді їх декілька, може навіть набереться десяток. Але всі вони однокулькові близнючки, японські дівчатка-клони, нарвані андрогінні барбі. Тому Ілона. Тому Ц. Тому одна. Тому американка.

Асортимент послуг Ілони Ц. просто космічний. Вона може бути єдиним коханням, прес-секретарем, особистим менеджером, літагентом чи посудомийкою. Також курвою. Вона забезпечить вам кар'єру, гроші, здоров'я чи чого ви там ще потребуєте. Вона лизатиме вам зад, що гаргантюєлівське туалетне качатко. Відсмоктуватиме так, що ви місяць заряджатиметеся від лептопа. За це ізолює вас від світу бетонною стіною власної метальності і замордує своєю «осóбинною» святістю. Поліглот. Мульти-інстру-менталіст.

Насправді порядно не вміє нічого, навіть відсмоктати собі палець ноги, нікого довкола себе не бачить і не чує, людей сприймає як світло-зелені плями на моніторі нічного бачення, зайнята собою настільки, що за кожним кущем їй ввижається Бог, який оберігає її від кожного віруса особисто. Кожне яблуко бачить червивим «лічно дрєвнім змєєм». В кожній церкві залишає нотатки: «тут о такій то молилася за такого-то, а під тією стіною — за того». Розмножується погано. В ліжку дві крайнощі: або лежить валянком, або заводиться з-пів оберта і потім цілу ніч кінчає самостійно, а ти не можеш заснути від її диких вересків.

Утім сексуальна вдоволеність/невдоволеність не міняє «осóбинної» суті Ілони Ц. Володіючи інертністю і пробивною здатністю криголама Ілона Ц. смоктатиме вас усе життя. Якщо видасться, ніби вона дала вам спокій — це не надовго. Це пошуки нових форм екстази. Це психопатичний перфекціонізм. Насправді вона просто потребує батька.

Ви думаєте, що закінчилася ера щоденних багатогодинних телефонних розмов (бо: розбита мобіла, бо: виінстальовано айсікю і факсію, бо: змінено номер стаціонарного телефону), аж тут починається період незрозумілих поповнень вашого банківського рахунку.

Ти сподіваєшся, ця дурепа розуміє, що ти не читаєш її щоденних мейлових реляцій (у яких, наприклад, баготодобовий погодинний звіт схуднення до 46 кілограмів, або віршований цикл про утворення зморшок довкола очей Бога, або тріп-ріпорти про наслідки щоденної виснажливої мастурбації духом), але погодилась на це, як погоджується на кожне мислиме приниження, аж тут раптом у твоєму блозі активізується зграя анонімних хуліганок, які вивішують на загальний огляд результати аналізу калу, що ти їх здавав, ще вступаючи у комсомол.

Коли мене запрошують стати почесним головою якоїсь фундації, обо відбути благочинне паломництво на стипендію, або виступити на шенгенській конференції, п'ятсот євро за п'ятнадцять хвилин виступу, я навіть не заглядаючи в документацію, знаю, що там — Ілона Ц. Або як арт-менеджер, або як дармограйка, або як універсальне зло. Ілоно! Свята Ілоно! Ілонки, дівчатка. Та від'їбіться, заради Бога.

Бо що ж ви прете гойними рядами, коли мені вже і під п'ятдесят, і відьмині яєчка оно на носі (ізвєнітє). І к тому же я постоянно женат, о ілони, о бісові діти.
Ну, це таке. Верески жертви. Холод. Хеловін. Вересень жевріє (здається, микола він?)

Я не про це. Я про те, що Ілона Ц. і Зара Тлуста ніколи не були приятельками. Вони знали про існування одна одної, але взаємній симпатії ні з чого було взятися. В потенціалі їхніх стосунків могла би бути хіба взаємна погорда чи — за сприятливих обставин — зневага. Однак, мабуть, важка реальність і проблеми з відсмоктуванням, змусили сестер до колаборації. Бо нещодавно, на сайті Асоціації Різних Письменників я знайшов оголошення. Як ви думаєте, хто б спромігся на таке? —

«До уваги пасажирів. Оголошується конкурс на краще оповідання про яскраві жіночі особистості та осóбини. Нагорода — контактні лінзи Мериліна Менсона. Запрошуємо. Засмоктуємо. Оргкомітет Зара-і-Лона».

Посилання | Прокоментувати {2} |