?

Log in

No account? Create an account

ВЕСНА ЛЮДСТВА

квітень. 29-е, 2009 | 11:31 am




Додавати щось до стосів писаного про Весну Людства — безглуздо. Тема цієї могутньої колись (бо панівної) і всевладної нині (бо знищеної) секти, на жаль, як то кажуть, просто «заговорена». Як заговорені й решта насущних тем: існування Бога, парадокс Хомського, участь євреїв у перших 3-х світових революціях.
Безлік публікацій, програм і досліджень лише перетасовують старі вигадки з новими нефактами, завдяки чому загальний інтерес до «Весни Людства» залишається млявим, але стабільним. Спроби привернути до проблеми справжню увагу приречені й смішні.
Бо обиватель зазвичай каже: «О! God! Good!» або «О! Чомскі!» і «Так, так! Знам! Це там, де всесвітня змова!», і «Ітс нот май компетенсі. Це не мой бизнс», і «Весна людства?! О, я! Я! Дас іс фантастіш. Недавно в одному нонфікшин...» і має рацію.
А тим часом справа весни людства залишається неприкритою, і хто перед нами — злі, підірвані растамани, як намагаються змалювати «люцців» (самоназва сектантів) фармакологічні корпорації, чи п'ята колона попущених психопатів, на чому наполягають тютюнові компанії, — залишається нез'ясованим. Єдино письмові пам'ятки братів Ургантів, отців секти залишаються і де юре, і де факто першоджерелом фактичного юродства світу, облагородженого до того ж грамотним постпродакшином.

Ще на початку Книги Прибуття (1.9.) подибуємо промовисті рядки:
скільки нас у тебе, нірвано-мамо!
ти ж у нас, як і гама-біологія, — одна...
ні для кого тебе не буде замало,
в твоєму лоні — наші долоні і наші імена.

Вкотре обсмоктуючи символічний фістинґ «лоні-долоні», анонімні коментатори, здається, навмисне обходять блискуче окреслену космогонічну функцію біологічної матері Весни: вона тримає у власному лоні не лише долі (адже долоні — мапи доль), але й імена своїх дітей, оберігаючи таким чином не лише трансцендентальну, але й конституальну їхню сутність.

І далі у Книзі Вхід (1.11) як розвиток теми звучить мотив:
падали цепеліни і боїнги
заради зорева твоїх «орбіт»,
ти ж залишалась у кожній вибоїні,
у кожній повісті временних літ, —


повторений згодом Книгою Приходу (2.07):
трансатлантик упав серед моря
рвало хвилями тіло його
але виросли блискавки з моря
і зашили тіло його.


Маємо неприкрито запозичений архетип матері-землі, вибоїни якої (слово «вибоїни» натякає, що земля ця — не конче поле, а, може, й шлях повз поле)... так от, вибоїни якої приречені заповнювати власними рештками щоразу нові ікаруси, свято переконані, що їхні регулярні падіння стабілізують орбіту планети і гасять парниковий ефект. У Книзі Приходу взагалі впадає в око надмір агротехнологічних подробиць. Що, зрештою, підкреслює неприховано ботанічний характер Весни Людства.

Канонічні тексти «люцців», як відомо, зводяться до розрізнених записів братів Ургантів. Порозкошуймо словами розрізнених братів.

Ургант Дж.Т. 1a, знаменита гексаграма СТ(Р)ІЛЕЦЬ:
«Кожна ріка на світі від власних витоків мчить. Кожний вчинок невидимо власну сутність несе. Латинські стрільці сказали б мені «Цить!», коли б я надто прискіпливо розпитував їх про це».

Ургант Дж. Т. 17s, одна з т.зв. СТРОФ-НАЛИСНИКІВ:
«Крізь дні та днини, крізь кумари, ізмєни і зради я бачу їхні ряси, вітрами боїв роздерті — латинські стрільці, братєльніки, камаради, скільки вділили ви, скільки не вділили смерті?»

Ну, і так можна продовжувати аж до Урганта Дж. Т VIIq, що прославився не лише як багатослівний римосуй, але і як шоумен-сакрал ШИКОЛАТНИЙ ЗАЙТС.
Цей у Книзі Перемін (13.2) взагалі договорився до апорій:
«Вона — зоря історії нової, біологічна зброя, на зразок орала. Вона — самиця, та, як треба — воїн, що знає силу власного орала». Ibid: «Дарма горлянку ворог надрива, хулою нас ховаючи, мов матом. Ріка-нірвана ватою сплива. І вічний сон. І мирний атом». Чи далі (розд. 3.1.): «Шумів рахманно кулемет у парках, ялівцем зайнятих... Балтійський чай, гірчичний мед, солоний піт моїх солдатів... У бій, у наступ, дружно, джа! За владу рут! За раду м'яти! Неопалима купина — солоний піт моїх солдатів! Ми вірні тій війні весни. Це наш девіз. Це мій мандат. Нюхни! Ковтни! Візьми! Лизьни солоний піт моїх солдат!»

Поминаючи фронтові особливості фантазмів Урганта Дж.Т.VIIq, зауважимо лише, що навіть підписав він ці рядки в особливий спосіб, з помилкою, випустивши з власного імені літеру «н», усе заради того, аби римуватися з солдатами — промовистий факт, чи не так?

А все ж закінчити хотілося б фрагментом інтерв'ю наймолодшого з Ургантів — Дж. Т. 148b, яке він вділив (на тлі мовчання решти братів) телевізійному каналу Телемаркет незадовго до ліквідації Весни Людства.

TV: У своїх гексаграмах і гекзаметрах Ви неодноразово стверджуєте, що людина може віднайти втрачений рай, а навіть повернутися в нього, просто змінивши оптику бачення. І що довколишній світ за правильної точки зору цілком відповідатиме предковічному едемському взірцеві. Правильно?
Дж. Т. 148b: Ну-у...
TV: Але ж довколишньому світі навіть без людини стільки насильства! Світ тварин і рослин — такий кривавий. Сильніші пожирають слабших, прудкі обганяють повільніших, розлогіші зеленіють рясніше тощо. Де ж тут рай? Де ж приклад едемської гармонії?
Дж. Т. 148b: Ну-у...
TV: Ви стверджуєте, що це також хиби нашого зору. Що це наслідок нашої смертності, яку до речі, за вченням Весни Людства ми наслали собі самі — правильно? — бо ж Бог з необережної любові наділив нас своїм всевладдям, от ми й створили собі смерть, як і первородний гріх, як і яблуко розтрати, камінь сподівання та інші винаходи. Що як тільки ми відмовимося від смерті (а це, за вченням Весни Людства, може зробити будь-хто, будь-якої миті), просто відмовимося, і все — правильно? — то і біологічні ланцюги харчування і всі інші, сплетені Господом узори, стьожки і мережки покажуться нам у красі первинного задуму і буде нам щастя — правильно?
Дж. Т. 148b: Ну-у-у, ну-у-у... (починає намугикувати мотив «Джа! Га! Джа Га! Ма! Я!»)
TV: Але як нам, як мільйонам телеглядачів просто зараз відмовитися від смерті і побачити всю цю красу? Цю велич Господнього задуму? Просто йти за вами? Вже зараз? Справді? Ургант, падлюка! Я йду! Мамо! Я йду! Не чіпайте мене! Руки геть із лона! Я чесна жінка!

Далі кадри, цього останнього, на жаль, інтерв'ю «люцців» Ургантів зафіксували, як братів разом із нарваною тележурналісткою саджають у відкриту вантажівку і везуть у якийсь субтропічний заповідник довічно збирати психоактивні рослини. Особисто нам такий вирок видається несправедливим. Бо за цей текст, скажімо, нам також належить бодай дещиця «люцького» покарання. Зі святом трудових буднів, миряни! Весна Люцтва гряде!

Посилання | Прокоментувати {3} |

МОЛИТВА

квітень. 29-е, 2009 | 06:15 pm



В мене закінчилася і вівсянка, і звичайний овес, тож горлицю довелося годувати залишками курячої котлети. Горлиця їла, жаба, ковтала великими шматками, але зиркала недовірливо і виглядала злегка офігівшою — що не кажи, пташиний канібалізм.

Добре офігівшим виглядав і мій сьогоднішній клієнт — статус несуттєвий, ну тіпа, карочє, пішли ми з пацанами на пиво, а дівчьонки, тіпа, тпр-у-у.

Мені належало пояснити йому сутність молитви, бо в майбутньому це чмо збиралося стати художником і вже дало обітницю на кожне полотно просити Божого благословення.

Боже мій, якого ще тобі благословення треба, якщо Бог тебе художником сотворив і дав дар малювати, а інших дарів не дав, тому ти, чудо, таке недорікувате і глухувате. І про що ти збираєшся молитися в своєму щурячому майбутньому? Вимолювати геніальні абстракції відразу на стінах? Виловлювати з натюрмортів соковиті фрукти ді маре? І світлотіні даждь нам днесь? А завтра? А влади над умами? А над гаманцями? Га?

Вгадав. А тепер скажи, поганцю, нащо, аби все це мати, треба спочатку родитися й робитися художником, потім їбошитися з хімікаліями і фарбами, мазюкатися шо свиня, перед публікою принижуватися, дурня клеїти, потай вважати себе генієм, але бути переконаним у власній бездарності, а до того всього ще тупо вклякати перед кожним підрамником, як перед іконою? Нащо? Та попроси це все зараз, та й дасть тобі, і на фіга напрягатися, коли тобі лише про це розходиться.

От до фіга таких поліпів-піплів приповзає в світ із цілком поміркованими і нормальними бажаннями (ну, там бабло, халява, тьолки), але вважають, що для цього конче спочатку кимось задєлаться, менеджером там, адвокатом або крутим пацаном, або суперстаром-вопше. Ну, або художником. От, і ковбасяться вони від того і воду тут мутять. Бо ніхто їм, козлам, не об'яснив: «Народився? Прийшов у світ? Матеріалізувався? Хочеш бабла? Попроси со старта. Нівапрос — дадуть. Тільки не мути тут, своїми мозгами продвинутими не смерди, і так уже ніде й плюнути, кругом слиз, давити вас, гадів треба, тпр-у-у».

— Молитва — це ж не форма вислову, як висне в коридорах. Це ж, по суті, єдиний доступний нам спосіб існування. Кожна мить твого буття — молитва про наступну, і так без кінця, це крутіше, ніж конвеєр резерфорда, це реально крутіше від американських гірок і руських степів, це так круто, що молишся, і більше ні фіга, от тому й ім'я Бога під забороною, щоби часу не гаяти, щоби не розпилятися мислію по дермантінам, щоби славити і славити Отця нашого, а разом з ним і сина, і всю родину, й усю україну і нині, і прісно, і во віки віків, амінь, ну ти поняло мене, чмо болотяне?

— Поняло, — сказало чмо і звалило.

А перед тим помолилося за мене.
Тому тепер я тут.
А що? Горобцям теж можна курячі котлети.

Посилання | Прокоментувати {6} |