?

Log in

No account? Create an account

М-АПОКРИФ

квітень. 24-е, 2009 | 09:12 am




Років так через 46-47 після скандального вознесіння біологічки в смт Бабине Лоно з'явився перший Мох. Правду кажучи, слово «перший» тут не дуже доречне, бо першим він був так само, як і третім, і тисяча триста сорок восьмим, і останнім, але віддавна повелося звати його першим Мохом, то нехай уже буде так. Може, так склалося й тому, що саме за його появи смт Бабине Лоно (станція моторизованого торчу) перейменували в смт Бабинелон (селище мегаполісного типу). Дурнуватих коннотацій із біблійним Вавилоном вдалося уникнути завдяки Моху: саме він наполіг на цій не зовсім правильній з точки зору хронічного мовознавства транскрипції. Наполіг і переміг.

Ситуація в смт тоді була непростою чи, — якщо відвертіше, — зовсім паскудною. Звідусіль лунали крики про допомогу. Колись єдиний у спільному пориві звести зі світу біологічку соціум розколовся на дві частини — потопельників і погорільців. Себто тих, хто перманентно тонув, і тих, хто перманентно горів. Була, правда, і третя категорія — повисільників — тих, хто перманентно висів. Однак, по-перше, їх було мало, а, по-друге, частина з них не просто висіла, а відвисала, тож можна спокійно вважати їх маргінальною групою аутсайдерів.
Але тема з потопельниками й погорільцями ускладнювалася тим, що і перші, і другі волаючи про допомогу, формулювали колективний месидж такого, приблизно, змісту: «Тону! Рятуйте! Але не витягайте з води, бо всохну». Або: «Згораю! Help! Тільки не витягайте з вогню, бо змерзну».

Перший, він же третій, він же останній Мох, дарма, що сирота, себто безпорочно (без порева) зачатий, був уже неодноразово просвітлений і не лише знав, але й на власні очі бачив, що в світі як творінні Божому зла немає і бути не може, що зло люди придумали і почали впарювати собі самі.

(Зло — це bad trip вуграстого тінейджера, який думає, що відловить кайф, нажершись якоїсь дурі. На хріна тобі, питається, курити-колотися-ковтати, коли довкола і без того кайф. Але вуграстий придурок чув, що якщо ширнутися, то можна ще крутіший прихід відловити і заторчати тіпа вопше. І валить у чисті від природи вени й світлий від природи розум дурний сон. А дурний сон, як відомо, породжує чудовиськ. Ну, добре — це не Мохові, це мої слова, і метафора моя, просвітницька й інтелігентна. А першоостанній Мох свою тєлєгу сформулював по-іншому — простіше й універсальніше).

Уявіть картину: зліва в невеличкому океані булькають потопельники, справа — горять синім полум'ям погорільці. Десь там, за фортечним муром смт відвисають на осиці маргінали. А посередині на армійській табуретці з прорізом, підклавши під зад розшиту лебедями подушку-думку і пакет з травою, сидить Мох, продюсер радості і прухи.

(ну, і зверху, сховавши погляд за хмарами, небесний я, але зараз не про це)

Мох довго порпається в численних кишенях своїх волонтерських штанів, витягає і розкладає на газеті різні нички, ніштячки і п'яточки, туристичну мапу Амстердама з позначеними cafe-shop'aми, пачку візитівок if-ro, гуцульсько-ненецьку дримбу, люльку з дерева аяхуаску, ксерокопію гайдуківських народних казок, фотку прохаськового пса, ну, коротше — все, що належиться продюсеру. Потім, як і личить безпорочному шлангісту, тужливо розглядається в пошуках когось, хто скрутив би йому джойнт, приніс пива, чи принаймні почитав би вголос байку про растаманську мишку Че. Звісно, халяви в Бабиному Лоні не дочекаєшся. Яка там халява, коли одні тонуть, інші горять, а існування третіх взагалі під сумнівом. Тому Мох забиває на всіх, забиває косяк самостійно, бурмочучи при цьому щось про човен, який попливе так, як на ньому напишеш, і що Бабине Лоно — назва для гінекологічного кабінету, а не для порядного світу. Далі він робить кілька по-продюсерськи професійних тяг, разом із подушкою-думкою злазить з табуретки, влягається на тра-а-ві, і каже, пахкаючи в мої небесні очі димом просвітлення:

«Та бля, та ніхуя ніякого зла на світі вопше нема, всьо в наших головах, і то всьо тупе гоніво, шо адама з євою змій спокусив і Бозя їх за то з раю попер. Змія вони собі самі придумали, тіпа по приколу, а Бозя просто послав їх до сраки, тіпа нєхуй мені тут в саду гадів розводити. Тоїсь не то, шоби Він нас реально копнув, ну тіпа за ворота раю вигнав, бо полюбе кромі раю на світі ніхуя більше нема — ну, карочє, Бог крім раю нічого більше і не створював — ми в ньому і дальше живемо, тіки ніхуя не бачим кромі зміїв і big apple. Вот потому в сраці і сидимо, і торчимо, канєшно. І з тим яблуком тоже шняга галіма: то тіпа, звідти пішло «як не з'їм, то понадкусюю», а нахуй вопше було надкушувати, якшо можна всьо схавати, і вопше, бля, бери жери скіки хочеш. От ми тут хулє в дупі хуйзна шо надкушуємо вмєсотого, шоби вилізти на світ Божий і льогко получити зразу всьо і на шару».

Першоостанній Мох, звичайно, думав, що після такого казання, піпл сам до нього потягнеться, але звідусіль доносилося споконвічне «ой не витягуйте, бо всохну, ой не гасіть, бо змерзну». І тоді Мох зрозумів, що голими базарами народ не візьмеш, і треба щось робити. Найгірше — робити самому. Звісно, від незвички щось робити Мохові було надзвичайно важко, але тим більше вартують ці потуги. Спочатку вольовим зусиллям він перейменував Бабине Лоно в Бабинелон (так закінчився міф і почалася світова історія), потім дозволив грошовий і товарообмін між погорільцями та потопельниками (так закінчилася казка і почався мережевий маркетинг), а далі вийшов за бабинелонівський мур, познімав з осики всіх, хто не просто тупо висів, а бодай трохи відвисав, і повів за собою. В нове, хотілося б сказати, життя. Звісно, далеко вони не зайшли — зависли в найближчому пивбарі.

Але:
(так закінчується м-апокриф і починається перкалаба) на тому місці, де лежав Мох, проросла шавлія дівінорум, заколосився ялівець і розцвіла рута степова сірійська; армійська табуретка всіма чотирма ногами пустила корені, і виросло з неї ахуясне дерево аяхуаску, з гілочками-флейтами, листочками з цукеркового золотка, плодами-дзвіночками і цвітом з конфетті; коли я обдуваю його згори жертовним вітром, деревце дзвенить, сміється, милує око, радує слух і тішить серце. Всьо.

Посилання | Прокоментувати {11} |