?

Log in

No account? Create an account

БИТВА ЗА УРОЖАЙ

квітень. 19-е, 2009 | 11:48 am



Регіональна лотерея смт Бабине Лоно Мирожитівського району, як і кожен азарт державного зразка мала не лише виграшні, але й програшні номери. А серед програшів, як і серед виграшів були більші й менші. Найфатальнішим програшем вважався жереб носія радісної звістки. Кожному зрозуміло, та й з історії відомо, що нема гіршої долі, ніж у того, кому випало нести людям радісну звістку. Вершники апокаліпсису, капітулянти, окупанти, зрадники тощо швидко здобували симпатії населення й нерідко перетворювалися на інтернаціональних героїв. Ті ж, кому випало сповістити про амністію, падіння цін на полуницю чи кінець фукуями, завжди були гнані, цьковані і биті.
То ж не дивно, що коли цьогорічне жеребкування, визначило носієм радісної звістки Зореславу Квітославівну Шпак, учительку біології початкових класів бабинелонівської СШ№6, сама переможниця лотереї дістала глибоку депресію з менопаузою, зате односельці (серед яких більшість складали колишні учні Зореслави Квітославівни, що не зважаючи на додаткові уроки, гуртки та спеціалізовані факультативи — була, скажімо орнітологія для дівчаток, основи статевого виживання скаутів, пубертатна ботаніка — так і не навчилися жити без людської крові) неприховано тішилися.

Зрозуміло, що в маленькому містечку навіть долі горезвісника не позаздриш, що вже й казати про навпаки. Зореслава Квітославівна, хоч і знала, що до виконання жеребу з нею нічого не трапиться (односельці не пропустили б нагоди публічно оцінити першу вчительку), замкнулася вдома і тиждень не виходила навіть за продуктами. Бабинелонівці почали непокоїтися. Смт гудів аки сакраментальний, сакралізований президентською сльозою вулик. Вулиці перестали бути порожніми. Ночами під будинком нещасного педагога чергували бомбісти, активісти музею Миру&Жита і сільський репер Вова В., який скандував скандальні лозунги просто під вікнами потерпілої, замість ритм-боксу послуговуючись метрономом, позиченим у вчителя співу-і-дихання Урганта Ц. (кажуть, Ургант мав недовгий роман із біологічкою, але це теми не стосується).

Загалом драматизм ситуації посилювався тим, що Зореслава Квітославівна, як кожен педагог із досвідом взагалі не вірила в існування добра, а відповідно — й добрих звісток. Працюючи в самому осерді звірячих інстинктів — дошкільнята-психопати, тінейджери з роликами в головах, невротичні незайманиці — нещасна жінка уявляла добро як щось ідеально нереальне. Наприклад як класний журнал, де немає жодного прізвища, зате у всіх графах стоять п'ятірки. Може, це й справді був би дуже класний журнал, однак вона не знала, що п'ятибальна система призначена не так для оцінки успіхів, як для вимірювання звиродніння й готовності служити миротворчим силам батьківщини (втім, те саме стосується й інших рейтингових систем). Як гуманітарій вона навіть не підозрювала, що справжня школа починається з шістки. З трьох шісток, якщо вже бути відвертим до решти.

Тут потрібно згадати й те, що жереб звістуна (доброго чи поганого) передбачав також, що жертва розіграшу мусить виграну звістку (добру чи погану) вигадати сама. В цьому й полягала найвища складність лотереї — багато бо хто, більшість, якщо чесно, вже давно не розрізняла добрих і поганих новин. Десятиліття, проведені перед революційними шинковками, біг-бордами, моніторами, прогнозами погоди з їх пересувними аптеками, канторами з їх орденоносцями, роки, збавлені в чергах до психотерапевтичних сповідалень, в групах анонімних-будь-кого — розівчили населення відрізняти праве від лівого. А власне про це завжди йшлося. Нав'язаний згори поділ світу на світло й темряву, гору й низ, суперечить природі людини. Адже голова не антитеза ногам, як дух не антитеза тілу. Зате праве є чітким віддзеркаленням лівого. Тут мудрість: завжди бо є різниця в який бік рушати, коли починаєш рух замкнутим колом. Приблизно така, суто векторна різниця і між добром та злом. Суттєвий не напрям вектора. Суттєвий сам вектор — промінь, склеєний в кільце. Всередині рингу — пітьма, зовні — пустка, а межа — невидима. Та і яка може бути межа між пітьмою і пусткою?

Так могла б думати Зореслава Квітославівна Шпак, якби вміла, однак не мала би при цьому рації. На щастя, вона не вміла не лише думати, але й не думати. Тому, до речі, роками цілком справно несла непосильну ношу сільського педагога. Вона б і серед ночі, і за будь-яких обставин могла б розповісти, скажімо, про випадіння прямої кишки в молодшому шкільному віці, чи про статистику шкільних викиднів у дні випускних іспитів. Але нещасна й у страшному сні не здогадалася б, що між людьми — старі вони, чи молоді, жінки чи чоловіки,живі чи мертві — немає жодної різниці, як нема різниці між верхом і низом, світлом і темрявою. Де вже було їй доперти, що добра звістка — це не погана, прочитана навспак, а відсутність новин як таких. І добрий бог — це вчорашній бог. А істина загальнодоступна, як олівець. І проста, як програма телепередач. «Мене нема» — каже істина істинну правду, і навіть не шаріється. А от далекій від істини Зореславі Квітостлавівні було соромно. Мабуть. Пекуче соромно. Так нам здається. Інакше ми не знаємо, як пояснити її вчинок.

Коли в день дедлайну розгнівана юрба жертв біологічного кабінету увірвалася в помешкання вчительки, на загальне здивування квартира виявилася порожньою. Спільні пошуки зниклої закінчилися нічим. Не допомогла ні міліція, ні районна прокуратора. Зореслава Квітославівна Шпак зникла, не зоставивши жодних слідів зникнення. Та й інших слідів було не густо. Заслужений педагог залишила лише новий, ще не заповнений класний журнал, де у всіх графах її рукою було проставлено п'ятірки. Її ж руці (правій чи лівій?) належала й записка, яку знайшли на кухонному столі під горнятком з недопитою кавою. Там значилося: «В мене буде дитина». І нерозбірливий підпис після крапки. Гіршого закінчення історії про добру звістку годі було гадати. В селищі почалася ферментація. Траплялися випадки безпричинного сміху і безпідставних одкровень. Відбувся страйк вуличних регулювальників. Поповзли чутки й апокрифи. Одні казали, що у всьому винна влада, і викладачку просто викрали спецслужби. Інші нашіптували, що в кінці записки була не крапка, а кома, і що нерозбірливий підпис — ніякий не підпис, а звертання, і читати це слід так: «У мене буде дитина, Урганте». Ще інші торочили вже щось зовсім неприпустиме про вознесіння біологічки та іншу подібну бридню.

Масовий неспокій триває. Рух по колу набув небачених масштабів. Ті, що рушили вправо, невдовзі зустрінуть тих, хто рушив у протилежний бік, і тоді всезагальної радості не уникнути. А ми ж бо чекаємо воскресіння мертвих! Тому з усією відповідальністю й далекоглядністю закликаємо усіх сумирних хуторян планети з метою збереження сумирності допомогти в пошуку злочинно зниклої Зореслави Квітославівни Шпак. У нагороду — небачений приз: триденне звільнення від участі в лотереї. І бонус: право проголосити офіційну радісну звістку про кінець світу, друге пришестя й те де. А ще — пожиттєве звільнення від уроків біології. Це чудові умови. Небачена лібералізація правил. Революційна система знижок. Грайте з нами! Ні — лотереї! Так — справедливому жеребкуванню! О, бабинелонівці! Ганьба Зореславі-матері, покритці!

Щиро наша адміністрація смт Бабине Лоно
Теги:

Посилання | Прокоментувати {5} |