МЕРТВИЙ ЩОДЕННИК

почитати, чи та ти

   s e a s o n    f o r    s o r r o w 

полінезія, полігамія

lost in lystopad

все світло світу
крізь лінзу вхідних дверей
(у мене вічко без повіки)
фокусується
на силіконових пластинах
пам'яті оперативно-неоперабельної
я — цифрова мильниця
раніше був звиклим зенітом
іще раніше —
12-вольтною-лампочкою-з-новорічної-гірлянди-урожаю'62
прикинь:
маленькою жарівкою з
технічним вакуумом усередині
«у-ппц, яка еволюція!» — думаю я
натискаючи ентер
і вмикаючи внутрішній спалах
«посміхніться падлюки
пташка не вилетить
їй і тут
добре»
з цим

на дно народження поринаєш потиху
як розмова у мовчанці потопає

на дні народження двіжують монади
(або ті, хто ними прикидається)

по дну народження гуляють пальці
лотосів блакитних струнконогих

під дном народження -
і мертві і живі і ненароджені
перед лицем Безликого згорають
це ж боже ж ти мій народ же ж твій
недомучені великомученики-самураї

чи то пак молюски, зела-леза,
жаби-ворожБИТИ
інша мізЕРІЯ

на дні народження так насправді
нічого роБИТИ
тому виходжу на поверхню крізь двЕРІ Я

і поготів

Хотілося пити.


Дуже хотілося курити, але мучила спрага, тому я постановив спочатку заварити міцного чаю з молоком, і щойно зволоживши епітелій цілющими пептинами, закурити чорний Davidoff (попередньо витягши з нього фільтр, і нанизавши на пластикову коктейльну трубочку).


Чай я заварюю, використовуючи чайник як самовар: на нього, киплячого, знявши кришку, прилаштовую чайничок із заваркою, вичікую хвилин зо п'ять, потім нагріваю над парою улюблене тріснуте китайське фальшиве-префальшиве горнятко з чудернацькими краєвидами по периметру, якимись далай-ламівськими хащами й несамовитими помаранчевими тиграми, що скрадаються між ліан датури індійської, до горнятка вливаю, розлякуючи тигрів і не фільтруючи, густий настій із чайничка — дві третини, дві третини, не більше, інакше порушиться дуже тонка межа між смолистою гіркотою чаю і бурштиновою гіркотою меду, що його слід додати докладно стільки, скільки вміститься у вашій улюбленій срібній ложечці — у мене вона трохи замала, хоча й пречудової форми, тому найбільше я люблю старий, зацукрений мед: він не стікає, і його можна нашкребти цілу чарівну гору — коли занурюєш її в гарячий чай, гора тане, кристалики меду приречено й млосно сповзають дзеркальною поверхнею срібла (дзеркальною поверхнею світу, — хочеться сказати) в білково-кофеїновий рай і тануть у ньому, насичуючи амазонку терпким солодом...


Коротше, чай я заварюю, використовуючи чайник як самовар, і напій виходить меґа.


До чаю-і-Davidoff я вирішив перечитати одне своє недавнє оповідання.


Оповідання це здійснилося зі мною докладно вчора, матеріалізувавшись не лише до найменших деталей, але й увібравши в себе увесь астрально-містичний антураж, чи то пак атмосферу, на бекграунді якої я останньо перебуваю.
Я хотів пересвідчитися, чи справді мій текст виявився таким крутезним супер-пупер-пророцтвом, чи то я, за старою звичкою, видаю свою дійсну геніальність за бажану.


Отже, чай з молоком, сигарета і оповідання — таким був мій план боротьби зі спрагою.


Але на столі знайшлася спокуса у вигляді пачки печива.
Пачка ця була вже напівпорожньою, зате була прозорою і печинини зсередини демонстрували свою спокусливість, немов повії з-за скла.


Проте загальна конфігурація спокуси була складнішою: одна печенина якось уже викотилася і колесом розпласталася на столі, решта штабелем лежала в пачці, причому три нижні поводилися спокійно, а дві верхні хвойди стояли, виклично припершись до вітрини.
Конфігурація була складною в так вишуканий спосіб, що стало очевидно:
і моя нинішня спрага, і ціла ця чайна церемонія, і вся ця ікебана на столі — усе це надзвичайно важливо:
мабуть, на мене чекає якийсь знак, якась звістка, якась струна, а тому — все важливо, і немає дрібниць, і будьмо-уважні, закликає Господь, та й узагалі бути уважним — це добре.


Ребус із печивом виявився простим (насправді всі ребуси прості, основне — вчасно зрозуміти, що якась ситуація — початок дня, скажімо, — це ребус-тест, щось на кшталт вступного іспиту в новий день):
правильне рішення завжди найпростіше, тому найкраще було не заморочуючись видобуванням печива з пачки взяти те одне, що лежало колесом на столі... і це буде оптимальний варіант.


Але позаяк людина вільна у виборі і вільна заморочуватися на свій розсуд, то можна без особливих зусиль викотити з пачки ті дві легковажні печенини, що стоять припершись до вітрини, немов повії... і це буде «перебор» із солодким, і зіпсута вишукана чайна композиція, і переведені намарно мед і тютюн, і все заради якихось двох дівок-пампушок сумнівного вигляду й хімічного складу.


От. Але для особливо впертих у намаганні ускладнювати життя є ще й третій варіант: розгризти зубами (або розрізати спеціально для цього відшуканими в дальньому куті шухляди ножицями) пачку і тупо доїсти три останні колеса, дожувати їх уже насухо, бо твої ритуальні порції чаю не передбачають такого хамського закусону, давитися ними, розжовуючи випадкові тютюнини з позбавленого фільтру Davidoff'а, проклинати все на світі, свою впертість і світову психопатію, отримати у відповідь страшним флешбеком спрагу... і це буде втрачений шанс отримати сьогоднішній месидж.


Я людина вкрай лінива, а тому праведна, тому вибираю правильний варіант:
обмежуюся однією печениною, і запивши перший шматок чудо-чаєм із помаранчевих тигрів несу з кімнати книжку.
Смакова комбінація була просто супер:
бурштинова гіркота меду і смолиста гіркота чаю, рахманний солод глюкозидів і хімічна солодкавість порошкового печива, що, змішуючись із слиною та білками молока, утворювало пінистий мусс, змащувало горло, легені і решту комунікаційних проток.
Випадкові тютюнини з позбавленого фільтру Davidoff'а додавали гострої пікантності — така буває в добре змодельованих бульварних сенсаціях.


Чорна обкладинка малоформатної книжки і майже чорна сигаретна пачка поруч виглядали так, немов представники якоїсь неземної раси, що потрапили в наш світ зі своєю місією чи принаймні функцією.


Як людина вкрай лінива, а тому праведна, я вибираю найпростіший асоціативний ланцюжок, уявивши, що чорна пачка Davidoff була б найкращим другим виданням цієї книжки, і закурюю.
Я витягую фільтр зубами, насаджую сигаретну гільзу на коктейльну трубочку, затягусь і розгортаю книжку на потрібній сторінці...


Моє оповідання мене вбило.


Це була сута правда.


Я написав собі вчорашній день, я прожив його
— я вмію робити життя: я людина
— я не просто істота зі здатністю продовжувати рід
— я людина і я створюю світи, просто тут, на столі, або в горнятку, або на папері
— я владарюю над нами, я владарюю над собою
— і тіло дано не лише для того, щоб породжувати інші тіла, тобто тіло дано для того, щоби породжувати не лише інші тіла
— я залишаю задум Господній незбагненним, але не перестаю захоплюватися ним
— отже, я Вірю!


Вір, Ю.


Не буду приховувати:
перечитавши оповідання і докуривши сигарету, я заплакав.
Пустив, так би мовити, скупу чоловічу сльозу.


Але не тому, що мій текст мене ж розчулив.
А тому, що зрозумів:
справжнім даром-цього-дня є ніякий не месидж, а ці-ото рядки, які ви зараз дочитуєте.




Використано фото: (с) stanislav odyagaylo

like gothic story



























(с) автор використаних фото David Burden

Світом правлять містика і хімія. Ми не помічаємо цього через неякісні рожеві окуляри, а ще тому, що вже давно нічого не називаємо своїми іменами. Ми говоримо про владу, релігії, секс, азарт, екстрим і вишивання хрестиком як про владу, релігії, секс, азарт, екстрим і вишивання хрестиком замість говорити про психоактивні практики. Ми не вважаємо вишивання хрестиком психоактивною практикою і навіть не вносимо його до переліку вудуїстичного штибу ритуалів — про що з нами взагалі можна говорити?!
Ми вифантазовуємо, вигодовуємо і впарюємо один одному демонів, привидів, закляття-прокляття, вроки-замовляння замість шукати й лікувати в собі хвороби. Адже всі демони — суть хвороби.

«Це надто категорично», — скаже японська дівчинка-кулемет.
«Це зріле рішення», — скаже психотерапевт з дипломом соціолога.
«Це половинчаста втеча від проблеми, втеча, яку так полюбляють називати зрілим рішенням у своїй небезкоштовній компліментарності психотерапевти з дипломом соціолога», — скажу я, і досить з цим.

Ми ділимо світ на світло й темряву, людей — на світлих і темних, а психіку — на «псевдо-я».
Замість визнати за світові раси чоловіків і жінок, поділити людей на хворих, здорових, психопатів і невротиків і піддати кожне «псевдо-я» персональному екзорцизму.

Замість замісити міксів, намутити ліків, і вигребти днесь. Де вже нам визнати, що світом правлять містика і хімія. Ми радше жуватимемо бабл(о?)гами про тіло й дух, земне й небесне, матеріальне й астральне.
Хоча, погодьмося, дехто визнає, себто вже-знає, що любов, скажімо — суцільна хімія, зумовлена біологічною потребою.

Ну, а те, що любов — суцільна містика, знає кожен, хто любив бодай ляльку Барбі. Принаймні з цим погодиться абсолютна більшість жінок: жінки чомусь мають помітно більшу схильність до містицизму, ніж чоловіки. Екзальт-гештальт.

Та якщо подумати, скільки довкола назагал тривіальних любовно-хімічних процесів зосереджено музики, поезії, романів, образів, міфів, пліток, телепрограм і бабла, то навіть маскуліносхильний фройдист-атеїст погодиться: любов без містики не обійшлась.

Але що є містика?
Бо якщо хімію всяк з-асоціює бодай з-лабораторною колбою, то містику кожен з-знає свою, і нема на то ради.
У найзагальнішому виразі найвищим виявом містики є те, що людина в містичний спосіб сотворена Богом на Його образ і подобу, а отже, також здатна бути, так би мовити, суб'єктом — а не лише об'єктом — містики, себто творити сутності, владарювати над світом (над тим єдиним реальним світом, який є у ній) і над Богом (над тим єдиним реальним Богом, що й сотворив отой реальний «внутрішній» світ), а отже — володіти собою (себто, як кожен реальний організм, реально керувати своєю реальною, а не перебріханою шкільними підручниками хімією).

Якщо когось непокоїть єретична на позір можливість владарювати над богом внутрішнього світу, який водночас є Богом світу зовнішнього, то, отже, він ще не зрозумів, що між зовнішнім і внурішнім немає жодної різниці, а ілюзорний шов між in і out заповнює вакуум чистої містики, себто людина-як-така. Якщо хтось згадає, що вакуум не може нічого заповнити за визначенням, бо вакуум є порожнечею, то, отже, він уже чув, що й темрява — не субстанція, а відсутність світла. Однак ми все ще кажемо, що «темрява приходить», а esse homo, то нехай і відсутність «заповнює», переповнює, і переповнивши, стирає всі перепони, що заважають нам висловлюватися вільно.

У цьому також містика:
сотворена Логосом людина здатна сама творити Слово. Логоцетрична, логозалежна, логопідвладна, вона вільна сама вільно творити вільні слова, і коже з них може бути першопочатком, і кожне здатне створити свій космос. Але ще більша містика полягає в тому, що людині даровані прості хімічні засоби для звільнення від слова. Це не лише ті, так звані колеса, що ними зазвичай найшвидше доїжджають на той світ. Ми маємо також природній дар глухоти і німоти. Ми можемо відмовитися чути й говорити, а особливо ревні фани свободи можуть особисто проткнути собі вуха і відрізати язик (обряд обрізання крайньої плоті насправді — символічне відрізання язика на знак домовленості не вимовляти Божого Імені).

«Це банзай», — скаже японська дівчинка-кулемет.
«Це анальний вау-фактор», — скаже психотерапевт з дипломом соціолога.
«Це таке», — скажу я, і досить з цим.


Однак є ті, хто прочитав ім'я Бога — ці приречені на сліпоту, причому на сліпоту внутрішню, молекулярну сліпоту дистильованої пам'яті.
А є такі, кому Ім'я судилося почути. Їм пощастило найбільше: це звучання, навіть забуте, витерте з фонограми пам'яті, вже налаштувало їхню струну на правильний тон, і вони, навіть глухонімі, свідчитимуть чисто, прозоро, і що найважливіше — правдиво. Адже людина — струна, а яка користь із сутності, створеної звучати, коли вона мовчить? «Воістину, фальш краща від мовчання!» — скажуть психотерапевти з дипломом соціолога. Я — промовчу.


Містика й хімія перебувають в алхімічному шлюбі. Містика й хімія нероздільні, як анекдот і дзен.
Як анекдот, у якому «свідомість Будди перебуває в руках Аллаха, однак руки Аллаха існують лише в свідомості Будди (що в цих руках перебуває)».
Як дзен, у якому «зібралися всі добрі і повбивали всіх поганих, і настав дзен».
Коли анекдот і дзен зливаються в одне, містика й хімія возходять до алхімії, і народжуються вічні настінні істини:
«Все необхідне є легким, а усе нелегке — непотрібним».

Стіна не стверджує, ніби непотрібним є важке (з важкого виростають важелі, якими ми вчимося розводити ближніх і розрулювати трабли). Стіна каже, що зайвим є нелегке: нелегкого, по-перше, значно більше, від важкого, по-друге архаїчна етимологія виводить усе нелегке з інферно («принесла нелегка нечистого»), а все нечисте — з важкого («легше нечистому пролізти в око верблюдині, ніж людині попуститися»). А попустится варто, бодай, аби не питатися дарма в кожного зустрічного лами, чи можна курити під час молитви, а просто тупо молитися на кожному перекурі. Якщо пре, річ ясна. Бо якщо не пре, то молитва — також лише ланцюг хімічних взаємодій. Причинно-наслідковий принцип доміно.

Містичні справи теж влаштовуються за принципом доміно, от тільки доміно там немає — голий принцип, гола людина, і зеро понтів. Хімія — це коли з окремих потреб народжується суспільне очікування, з нього — проростають зерна тенденцій, на них реагує комерційна пропозиція, з неї влаштовується мода, з моди — тренд, з тренду — формується соціо-культурна парадигма, себто психічне тло. Містика ж, коли зашмаркане дівчисько з передмістя Брістолю бачить у пубертатному сні Небесну Люцину з Діамантами, і наранок у наш-її світ приходять Бітли.

Хімія — це коли герметичне арго, яка-небудь блатна феня входить у лексикон високочолих інтелектуалів, вони, підформатовуючи стару філософію під нову ідіоматику, формують понятійний апарат, завдяки якому люмпен-інтелігенція може відчути себе будівничим нової доби, феня набуває державницького, епохального масштабу, стає новоязом, а старояз іде на сувеніри, поштівки та порцелянових слоників.
Містика ж, коли дорогою (від, а не до) з Москви до Пєтушків, який-небудь святий-у-дупу-п'яний Вітя Єрофєєв бачить Господа в синіх залізничних сполохах і каже: «Бля!».
Містика, коли Лесь «Подя» Подерв'янський каже те саме на з'яву привида (!) батька (!) данського (!) принца (!), а на дешеве «бути, чи не бути?» відповідає дзенівським тестом: «Яка розумная цьому альтернатива?».
Містика, коли Сам сходить із небес попастися з паствою, та на вигляд по-бичому переораного поля реагує дещо метеорологічно:
«Дух Мій, як вітер —  віє там, де хоче».

So fucking what?
Чим ще є містика?
Містика, це коли гониво переростає в гонитву, і карусельні коні іржуть усіма своїми репродукторами, а кондуктор запускає петарди-ракети; містика, це коли не тебе висаджує, а ти сам висаджуєшся на яких завгодно планетах, і вся місцева флора тліє і благовонить у млості; містика, це коли струна бринить, і дзвенять нанизані сухі рибини досвіду, містика, коли прихід сам приходить, і Господь не змінюючи освітлення каже:
«Ось я!»,
а ти в задумі повторюєш:
«Все необхідне є легким, а все нелегке — не потрібним»,
і раптом виявляється, що «не потрібний» потрібно писати окремо, і в цьому мудрість, «непотрібний» бо — зайвий, а «не потрібний» — це «не»+«потрібний», тобто не-не-обхідний, себто все «не легке» (а його також слід писати окремо), є достатнє, але не конечне, і знову ніхто ні ув що не в'їхав.

А містика — це коли всі не просто в'їжджають (бо, в'їхати, як уже говорилося, можна й на колесах — виїхати, зазвичай, ні на чому), а відпочатку перебувають там, де й годиться, там, де для цього спеціально сотворені місця, простори та інша житлплоща, тож переїздів-в'їздів не передбачено.
ТомУ хімія в тОму, що ви бачите ті ж літери, що і я, а містика в тому, що пейзажі за нашими вікнами — різні.

А алхімії ще й близько не було.

Львів, Дзига, Вірменська, 35, 6-го жовтня, 17.00

Жую нову жуйку. Це — жуйка-смерть
(а не «жуйка — смерть», якщо хто подумав),
уже пережована, мабуть, на чверть,
без смаку і запаху сіра гума.

Хоча обіцяла банановий смак
(зазвичай смерть пахне гандонами) —
її і не виплюнеш просто так,
і під стіл не приліпиш. Ну, бо не ми

контролюємо гру. Звісно, ну його нах:
весь цей карієс трансцен-dental-ний.
Та якщо цілуватись зі смертю в зубах,
поцілунок буде хоч трохи оральним.

нІкада не дУмав жи прОста прОсьба писатЕльки
совокупИть на облОжці нереальну тьотю с паласАтим фАлічєскім
ж/д мехАнізьмом потяне реалЬно катастрафічєскі... ну, карочі:
гади размножаютса, і я бєру в етам нєпасільну участь.
Дик отож:

6. Шлагбавм турістічєскі



7. like pop-art @ like road-movie (па-моєму-гавно)



8. Шлагбавм простєнькІй (у фотошопа канчаютса краскі і фільтри)




Блін, баюс-баюс, то ше не конець.
Ну, звиняйте.
Таня, вазвращайса! - у мине вже всьо тєло в тільняшках

P,S, Ну от, єк казау, ни удиржавси, ше одного струганув.
Тіко пізно вже тінь від палки кидати, і букви ззаді на досках вручну виписувать -
єк аффтару спонравиться - будим доску гристи.

9. Окробатично-гламурна ікібана "С палкой рай і в шалашу"

Пока Таня Єрушевич (любімая, бо нечитана авторка)
гуляї в Італії, їйо шлагбаум размножаїться
шо бєшений кролік - вегетативно. Карочі: Таня, піши ісчо.

1. шлагбавм езотєрічіскі:



2. шлагбавм гламурнінькі:




3. шлагбавм кічоватенькі:



4. шлагбавм тіпа попарт "гей слов'яни":



5. шлагбавм первий, апгрейтнуто-позеленівший:
(зельонка - потускнівший Бройгель, олдо)

чириз отпускний сплін пазволіл сибє
пазнущацця ни тіко над відом
будущого тома таніного ізбраного
но і над названіїм оного тома




І шито на ето тиварішч Жюкав?

6тири варіанти фейса для книги Тані Єрушевич ШЛАГБАУМ




а вот інтірєсно, шо вібірєт аффт?

Вчора здійснив давню мрію:
відкрив банку шпротів і з'їв,
читаючи Пєлєвіна
(про те, як управляти світом,
не привертаючи
уваги санітарів).



Ніч була жахлива.
Зранку зате прийшов корисний лінк.
Якщо хтось не може заснути без мого невдовбенного
голосу і меганевдовбашенних текстів, то це для вас
(контрабанда):

http://upload.com.ua/get/901002108/

Ну, це таке.

маї 5 коп на 300 у.є if_ro:


1. Софія, Варвара і Мох в углі




2. Прохась і дєті




3. Весела і Юра




4. Знатний чітланін Яремак і куклі




І ксакі: всє 300 мм до 16-ти. Запрашами.

був'їм у яремчі. фест сознательно провтикав.
як казали мої тато, в сраці був, гівно видів.
скоро'м утік.
але чув'їм таню малярук, шось там про щура омеляна.
таке файнезне.
і таня файна.
залюбивбимся, коби не старість і танин муж.
склеїв'їм тото, жи привиділоси, єк таня читала